Час тягся, хлопці з квартирами якось барились. Я вийшов надвір, ніч тепла. По якімсь часі почувся тупіт коней, хтось їхав до села. Надходе полк, а квартир'єри не вертались. Став на вулиці, жду. їде бричка, за нею — п'ятеро на конях. "Стій!" Стали, приглядаються. Підхожу до брички, сидить незнайомий, на шапці — червона зірка! Нахиливсь до мене. Незамітно витягаю нагана.
"В чом дєло, товаріщ?"
"Куда їдете?"
"В штаб бригади, а ви что здесь дєлаєте?"
Підсовую йому під ніс нагана:
"Руки вверх!"
"Что ви, товаріщ?"
"Ні слова, бо стріляю! Ви тоже — всі руки вверх!"
Кіннотчики спокійно підняли руки. Я мав на собі чорні шкіряні штани та куртку, а на голові — стальний шлем з великою зіркою. Червону краску стер Антон, тепер вона блищала — правдивий комісар! Це збило затриманих з толку. Думаю, хоть би Антон при мені, чого немає квартир'єрів? На щастя, Антон виходе з хати: "Вечеря готова!" За плечима карабін. "Антон, до мене!" Той біжить, зриває карабін і стріляє вгору.
"Не стріляй! Держи на мушці!"
Почувся тупіт, прибігли з села хлопці.
"Забрать зброю, коней, бричку ввести в двір, задержаних — в хату. Двоє всередину, решта під вікна, та нічого не забирать!"
"Товаріщ! В ч'їх ми руках?"
"Мовчіть, ідіть до хати".
Мовчки зайшли, посідали, розгубленість на обличчях, непевність.
Той, що сидів в бричці, має на собі гарний плащ, лорнетку, при поясі — пістоль в новенькій кобурі та нагайка з ручкою, зроблена з ніжки дикої кози.
"Покладіть на стіл пояс з усім та бінокль!" — поклав.
"Да скажіте, кто ви будете?"
"Можу сказать. Ми — воїни Української Народної Республіки, котрих ви називаєте бандами. Ми боремось за свою Державність. Боролись і проти Денікіна. Білі чи червоні — одинаково нам вороги, коли загрожують нашому праву на вільність, право бути господарем у своїй хаті!"
"Надходять наші!" — став в дверях козак. По хвилі увійшов Дубовий та Герасимов, знали кой-що з затриманням.
Перед цим довідався, що квартир'єри наткнулись на червоних, що брали кабанів та овес. Мали два кулемети, скоро поїхали в Тульчин дорогою од церкви. Почувши вистріл, всі прибігли до мене. Добре випало — про нашу присутність ніхто не знатиме.
Здавши звіт, я для себе взяв пістолет, бінокль, бричку з кіньми і тим, що в їй було. Антон дістав доброго коня, шаблю та чоботи.
Після слідства, проведеного Герасимовим, всіх полонених одіслано до штабу групи. Коли пройшло піднесення, почув, як мені очі поширились, навіть одійшла охота до вечері — то ж в нагані було тільки два патрони!
Наука на майбутнє.
Рано полк виступив пригороду, де розташувався ескадрон червоної кінноти. На виїзд скеровано групу 20 чол. з кулеметом, стільки ж — на правий бік, заперти можливу утечу. Піхота йшла роями в два шереги, а перед будовами розвернулась і кинулась бігом вперед.
Застрочив ручний кулемет, одізвались карабіни — варта була на місті. Ще стрілянина, і стихло. В хатах нікого не було. Коли ми в'їхали в оселю, республіканці виводили коней.
Тільки двоє взято в полон, і то — переодітих. Решта в якийсь спосіб зникла. Багато коней осталось, трохи одягу та зброї. Республіканці — на конях, мали щастя впасти на конюшні. А коні які! Хорунжий Колос на прехорошім буланім, аж заздрість бере.
Чудо-коня веде козак. Араб світло-сірий, головка мала, око огнисте, хвіст одкинутий колоском, ноги тонкі, копитки круглі, не йде, а виступає-танцює. Сідло багате, обковане бронзою!
Дубовий пересів на коня-чудо і одразу названо його — "гетьман". Мені оддав Марусю під прехорошим козацьким сідлом, з срібними стременами, багато озброєним кавказькою збруєю.
Кобила була дуже доброго ходу, добре виїжджена, чула на шенкелі, та часом "закусювала" і не слухала ні вуздечки, ні шенкелів. Це траплялось дуже рідко, в хвилях смертельної небезпеки. На мого коня сів козак, що вивів араба.
Здобувши понад сотню коней, полк бігом спішив підперти чорношличників, які вели бій в місті. Звідтіль чулась густа стрілянина кулеметів та черги "льюїсів" рвались ручні гранати, а над будинками висіли клубки шрапнелі з гармат Черніцина.
І тут себе показали чорношличники, бились одважно, з великим хистом, переважно спішені. Особливо виділились льюїсисти. Курені пройшли місто та зайняли позицію на західній стороні. Видно було одступаючі групи піхоти. Дяченко почав своїх виводить. Здобичі великої не було, не було часу і шукать. Знайдено радіостанцію та зіпсуто, вивезено віз шкури на підметки, декому удалось дістать військове убрання, а між ними — Герасимов дістав дуже гарне синє убрання якогось старшого командира та пару доброї білизни.