Ліс неширокий, яр, далі поле, дорога розходиться. Село, куди їдем, не дальше 3-х км, як показує мапа. З того боку видно верхи дерев, значить, село в яру. Де дівся роз'їзд? їдемо дальше по троє в ряд. Спереду показується шестеро кінних, їде на нас. Блиснули шаблі. Бінокля уживаю рідко, надіюсь на очі степовика. Одинаково одіті, одинакові кашкети. Спинивши своїх, виїжджаю вперед, висмикую шаблю, на неї чіпляю хустку (не зовсім білу), піднімаю вгору.
Ті тоже стали. До мене зближується один з шаблею в руці. Може, думає, визиваю його на герць? Приглядаємось взаємно, шкіряне убрання та каска роблятъ своє. Зближуємось… Буть не може! Ні, не помиляюсь! А той підбирає поводи, шикується, видно, не на жарт. Салютую, ховаю свою шаблю в піхви і кричу: "Ховайте шаблю, пане хорунжий Бакутін!" Той, заскочений, спускає шаблю на темляк, приглядається, непевно, помалу зближається. Ще момент — зіскакуєм з коней, обнімаємся, цілуємось і… мовчимо якийсь час. Те саме діється з козаками. З кілько хвилин двоє козаків скаче з донесенням про нав'язання зв'язку з 3-ю Залізною дивізією.
Вертався Бакутін, одпроводжаючи нас до міста одпочинку.
Це був "старий" запорожець з 2-го пішого полку в 1918 році. Спортсмен і шабліст, з котрим не раз пробувалось фехтування з перемінною вдачею. Був в Республіканськім курені, ранений одночасно з Зелінським, з шпиталю за моєї пам'яті не повертався. Од 1919 року — в 3-й дивізії. Статурний та вродливий, одітий в новеньке убрання європейського зразка, з коаліційним поясом, мав на комірі петлиці з золотими зірками, ознакою рангу. Попрощались, ще раз обнялись, і Бакутін поспішив своєму начальству зложить звіт великої ваги.
5 травня. Рівно п'ять місяців од дня, коли сильні духом, напіводіті, слабо озброєні, оточені з усіх боків, не пішли за границю рятувать життя; не передались явно на ворожу сторону, заграбивши державну скарбницю, як зробили гайдамаки з Волохом, любимці Петлюри; не узнали чужої влади, як учинили галичани, котрим не було де дітись. 5 000 мужніх, віруючих в свою правду, ударили на безмірно сильніших. Пробили один за другим фронти, пройшли тисячі кілометрів Волині, Київщини, трохи Полтавщини, Херсонщини. В умовах смертельної небезпеки, в холоді, часто голоді, при напруженні сил фізичних і моральних. Бо вірили. Сіяли невмируще зерно права на свою мову, культуру, на місто сорокамільйонового народу на рівні з іншими вільними народами.
Тиждень армія одпочивала, одсипляла недоспані ночі, милась, латалась. Зникло з півтисячі довгих борід. Погода була чудесна. Тепло, повно квітів, щебетання пташок по гаях та садах.
В книзі призначення перекинулась та скінчилась сторінка розділу-глави.
Починалась глава нова.
Бог один відає, що нам принесе.
Всі групи скуплено близько себе за Збручем на Польській (тепер) території. Шикуємось до перегляду всіма силами, що прийшли з України, а прийшло понад 12 000, з запасом зброї, амуніції і харчів.
Вигляд зовнішній не відповідав вишколенню, нічого не мав з виглядом регулярних частин. Вся маса була подібна до колишніх турецьких башибузуків. Убрання та обув'я трохи почищене, підлатане, різноманітне, свідчило про нашу бідність.
Ніяково було виступить перед теперішніми союзниками, а виступить і показать себе треба гідно.
Приналяглось на муштру, поставу, вираз обличчя. Бідні, але горді, не приблуди, а гідні союзники, прийшли як рівні.
Коли настав день показать себе перед своїм і чужим вищим командуванням, вишикувалось 7000 піхоти, 1200 шабель кінноти, 50 гармат артилерії, сотні кулеметів. Оркестр блищить золотом одполірованих труб.
Показалась група кінних, падає команда, замерла піхота з рушницями, викинутими догори, блиснули і опустились вниз шаблі. Спереду, рядом з Омеляновичем-Павленком, — польський генерал, за ними — оточення, командири груп, вищі польські офіцери.
Проїжджають, вітаються з частинами, вертаються, і на правім боці шляху група стала на вищім місті, зсідаючи з коней. Командири груп зайняли свої міста, команду подає Тютюнник.
Оркестр грає марш. Перша рушає Запорозька піхота, куренями по двадцять двійних рядів. Спереду — Гулий, Крат, Скрипка, за ними — Дубовий, Савосько, я, а далі — по черзі курені, за ними — на тачанках кулемети по чотири в ряд.