Чотири гармати ригнули огнем. За хвилю лівіше міста піднялись чорні стовпи диму над лісом. Тепер при мені половина розвідки і кулеметчик-хорунжий. Сотня кінних, що приїхала з батареєю, погнала назад і зникла. Батарея б'є, а в голові рискована думка: а що, якби цю батарею унешкодливить?
Одійшовши глибше в ліс, радимось. Спокуса велика! У козаків засвітились очі. Заборонено ув'язуваться в потичку, та як тут не спробувать?
Кольти можуть незамітно зблизиться з лівого боку, з 300 кроків одкриють по черзі огонь. Кулемет добрий, 600 стрілів на минуту! Льюїсисти та п'ятеро унерухомлять їздових. Решта — зі мною з шаблями кинеться на стероризовану обслугу. Далі видно буде, що робить. Що на це громада скаже? Риск невеликий, а користь може буть неабияка. Ударимо! Хорунжий веде тачанки на лівий бік, льюїсисти зняли свою зброю, оглянули, з ними п'ятеро витягли шаблі. Одночасно блиснуло ще дванадцять. Вискакуєм одночасно, як застрочили кольти, пригнітивши до землі людей при гарматах. Троє успіло вискочить на коні і погнало, моя мала лава опинилась при гарматах. При їздових увивалось семеро, ведучи коні.
"Встать!" — обслуга заскочена, руки підняті вгору.
"Хто командує?" — показують на утікаючих.
"Хочете жить? Беріть на он той лісок, та добре цільтесь!"
Старший літами оглянувсь навкруги. "Командуй! По п'ять гранат! Мигом!" Той ніби на те ждав. В показаній цілі — стовпи вибухів. Двоє ранених перев'язано. Одійшли, посідали, жують галети, всунуті кимсь.
"Гармати і ящики — на передки! Андрію, бери двох, виводь лісною дорогою. Пане хорунжий — з тачанкою на гостинець, долучіть дозор і отходьте. Станете там, де вийдемо з лісу, будете прикривать. Беріть п'ятеро козаків і льюїсиста. Решта — за гарматами. Гарматчики — на свої міста".
Лісна дорога вузька, вистають коріння. При гарматах коні рослі та, видно, голодні, ненапоєні, а вже по обідній порі.
Боки запали, скоро на них не поїдеш. А хотілося б довезти та передать готову батарею Алмазову, був би радий.
Виїхавши на гостинець, не криючись, ііхала збільшена колона так скоро, як потраплять гарматні коні. Операція чи, вірніше, опанування батареї та в'їзд на лісну дорогу забрало 30–40 минут часу.
Чи буде погоня? А коли буде — чи дожене? Додатково хорунжого прошу в міру можливості підсунуться ближче Замостя, може, удасться нав'язать зв'язок коли не з 6-ю дивізією, то з якоюсь польською частиною, повідомить про скору поміч. За 2 години має нас доганять. Хорунжий добре володів польською мовою, звався, здається, Стрілковський. Показав себе. в нашій розвідці з найкращої сторони.
Проїхавши кілометрів 10, спинились ми над невеликим лісним поточком з чистою прозорою водою. Треба було дать коням спочинок, підкормить, напоїть і самим підкріпитись. Од шляху були невидимі, ділило яких 300 кроків.
Поділились по совісті з гарматчиками їдою та цигарками, всім коням поділили овес, підпасли на поляні.
Гармати під Замостям притихали. Або Будьонний місто здобув, або його одбито, або повернув на Люблін, спинивши бій?
Коли витяглись знов на шлях, кінчався з лівого боку ліс, звідтіль вискочило з 200 чоловік кінноти і кинулось на мою колону, виблискуючи шаблями… Кінець!
Випускаю Марусю, вискакую наперед і пізнаю польських уланів. Шаблею даю знак — свої! Вихватив, ставши, хустку — махнув. З лівого боку зближається друга, більша група, риссю. Якомусь ротмістрові вияснюю ситуацію здобуття батареї. З двома офіцерами погнали ми до недалекого села, де затримався генерал Карніцький, командир кінної групи. Йому склав звіт про своє завдання, здобуття батареї з обслугою і певної кількості снарядів. Просив одночасно поінформувать себе про положення на фронті.
Генерал був дуже задоволений моїм звітом. Одразу дав наказ своїм частинам спішить до Замостя.
Червоні армії під Варшавою розбиті, спішно одходять на схід, грозить їм повний розгром або полон. Українська армія перейшла в наступ. Кінна дивізія в день по нашім виїзді завернута з маршу і тепер находиться десь недалеко Дністра. Дав до к-ра нашої кінної дивізії службове повідомлення про затримання батареї, здобутої його розвідкою, записав прізвище, ранг, ім'я моє та батька, частину, до якої належу. На тім попрощались, генерал спішив до Замостя, я до своїх, доставши приспішеним порядком од цього бравого кіннотчика вівса коням та 10 пачок харчів людям. Рука нескупа і вдача рішуча.
Видно, і до бою добрий командир!
Тут догнав мене і хорунжий.
Минаючи Львів, скоро стали ми в Станіславові, задоволені з своїх пригод. Частини наші були за Дністром, ведучи широким фронтом наступ. В відношенні до нас зайшли у галичан великі зміни. Знову прийшлось ночувати в Ромашівці. Зовсім інакше говорили люди про тих, що мали визволить їх з панського ярма.