За "Запорожця" платили, хто що міг, платня покривала розходи. Автори друкованого нічого не доставали, малюнки також не платились. Перший примірник заносився ген. Базільському, він і платив завше щедро. Розказував пізніше Семен Скрипка, яка була генеральська реакція. Як п. о. начальника штабу дивізії сам і "Запорожця" доручав.
Базільський почервонів, скочив, як підкинутий пружиною, гримнув кулаком по столу: "Як! Мене тоже уважають за подлеця? Мене, Гавриїла Купріяновича Базільського!!! Пишіть наказ по дивізії. Полковник Литвиненко знімається з командування 2-ю бригадою та оддається під суд за те, що в Миколаєві в критичній хвилі покинув бригаду і ганебно утік. Дякуючи нерозпорядимості та недостатній охороні бригада була розбита, понесла тяжкі страти. Наказ розіслати сьогодні".
Приказ цей, спізнений понад рік, викликав відповідь з "Бристоля". Приїхав генерал Андрій Вовк яко новий командир групи і Запорозької дивізії з нач. штабу п. полк. Дідченком. Базільського позбавлено всякої команди, а Бурсук оставсь при кінній дивізії.
"Запорожець" одразу признав свою помилку, кривду, учинену порядній людині. Гаврішко написав дужий артикул в обороні поступування Базільськото, гостро скритикував "Бристоль", військового міністра, осмішив переполох, викликаний кількома книжками з розумними і глибокими розважаннями про наше майбутнє.
Мені сумління казало особисто побувать у Базільського та спіткаться з Мальцем. Обох перепросив за образу їх честі, що сталось під впливом мильних інформації! недавнім прибуттям до табору.
Кінчилось близькою довгою дружбою з Мальцем, батьківським вирозумінням з боку генерала та пізнішою кореспонденцією до його смерті в 1937 році.
З приїздом Вовка змінилось дещо одне на краще, друге — на гірше. Дещо покращали харчі. Приділ убрання і обуви став справедливішим. До цього часу 70 % діставала кінна дивізія. Хоть взагалі було цього мало, покривало майже 15 % потрібності.
Появилась загострена цензура, контррозвідку посилено.
І ото прийшло сподіване. Заборонено "Запорожця". До гострого арешту посаджено мене в "паку" як "бунтаря та зрадника", на хліб та воду. Мої приятелі заворушились, польському комендантові дано знать, що в "паку" всаджено тяжко раненого, ще слабого, заслуженого офіцера на хліб і воду безпідставно. На трет: й день, вийшовши з "паки", мусив перебратись до табору. Рука була на темлякові. Тепер моє місто було коло Сашка Ярмоли, старого випробуваного друга. До куреня в бої не взяв я канівчан, оставив при штабі бригади, здавши свої обов'язки Миколі Цапові. Стадниченко був егоїстом, хоть більш інтелігентний і старший рангом.