Викликав мене Вовк. Казав сісти, придивляється. Лице чисто вибрите, очі сірі, лисавий, коротко стрижений. Вигляд нагадує старого капітана-служаку або католицького ксьондза з села. Риси непорушні, голос спокійний, говоре повільно:
"Скажіть, як ви попали в Українську армію?" — перші слова.
"Од часу, як почалась організовуваться".
"Коли саме?"
"Коли Центральна рада почала приймать офіцерів російської армії — українців, котрі зголошувались".
Вовк помовчав трохи, а потім запитав:
"А в якім полку ви служили?"
"В 33-м інженернім, командиром 3-ї саперної роти. В штабі дивізії єсть мій формуляр, провірений і затверджений. Пан генерал все там найде, а додам, що я, офіцер російської армії, в марті 1917 року занесений в реєстр Генерального секретаріату військових справ після полк. Капкана, хор. Гана та сотника Лощенка четвертим".
Вовк був заскочений, поворушився на стільці:
"А як же ви зробились гетьманцем, москалем?" — тут я витріщив очі.
"Москалем — я? Що має спільного москаль з гетьманцем, червоний чи білий? Я — старшина Української армії передусім. Для мене москаль — тим часом ворог, без огляду, як зветься. Москалі-приятелі — вони тут в таборі, а з ними в запорозьких частинах знаюсь од Гнатівки. Чи я гетьманець — сам не знаю, над цим не думав і не лічу важним. Ще раз підкреслюю — я старшина Української армії, присягав вірність Краєві і Народові. Присяги додержав, майже всю кров оддав. Неховавсь! — Останнє сказав піднесеним голосом, вставши, т Був в першім і останнім боях, під Крутами і Клининами!"
Вовк тоже встав. Видно було по нім зворушення. Протяг руку:
"Заспокойтесь. Ідіть одпочиньте. Можете жить за табором".
Повернувсь мовчки і вийшов. Оставсь в таборі.
Незабаром вивезли мене до канцелярії обозу, там дістав білет на проїзд до м. Пуцка над Балтійським морем, в розпорядження Dowództwa 1-го батальйону саперів-залізничників. На дорогу видано дві добрих м'ясних консерви, 2 пачки галет, 3 ½ кг цукру, свіжу білизну, рушник та гарні міцні черевики. Раніше за гроші од Коржа купив добре військове убрання. Попрощався з усіми, оставив речі і шаблю в опіці Сашка. Мав вернуться осінню.
Без пригод доїхав до Пуцка, найшов потрібний штаб. Там мене розпитали, що умію робить і поручили вести нівеліровку при будові залізниці по півострові Гель, де був порт.
Робота на свіжім морськім повітрі легка, приємна, харчі добрі, щодень 10 сигарет вищого сорту "Wernigora". Не курив тоді і міняв на свіжопровуджені шпроти у місцевих рибалок-кашубів. Це рослий, працьовитий морський народ. Добродушні і одважні.
Шпротами об'їдався. Дорші не подобались, свіжосолені оселедці — смачні, як і смажена фльондра (камбала). Не було риб, що жили в Чорному та Азовськім морях, бичків, скумбрії, окунів, білуг, севрюг. Не водились дельфіни. Часом попадались лососі, дуже смачна і дорога риба, іде на балики, смак такий, як сьомга.
Все було б добре, тільки заробіток непевний. Що дістав 10 днів назад, тратило вартість на четверту частину, та і сама платня не була велика. Фактично свою роботу я закінчив досить скоро і вилежувавсь з жовнірами-помічниками.
Вода в Балтійськім морі зеленувата, в залежності од погоди зміняється на світлий чи тамний одтінь. В Чорнім морі так само одбивається синій цвіт. Дуже скоро посувалась будова залізниці, при малих земляних роботах і тисячі працюючих. Був тут і 2-й батальйон залізничний з Яблонної к/Варшави.
До часу закінчення уложення рельсів ще була праця. Тим часом діставав листи. Дивізію перенесено до другого великого табору в Стрілкові, близько старої російської границі з Німеччиною, коло міста Слупці. Рядом — залізниця і шосейна дорога з Варшави до Познані. Тарнавського з його групою вернули з поліціянтом. Отримавши платню, поїхав і я до Стрілкова.
Був це обоз на яких 50 000 людей,"приблизно з 250 гектарів. Поділений на кілька відділів, бараки були будовані солідно. Окремо стояли гарні поміщення для коменданта обозу, канцелярії, варти, генеральський барак. В відділі № 1 розміщено українські частини: Запорозька, кінна, Херсонська дивізії, Кордонний корпус, жандармерія. Сімейні та незамужні жінки — в відділі № 3, полонені з Червоної армії — в № 2, а в № 4 — з отрядів Балаховича та Яковлева. Окремо стояла електровня з запасом вугілля. Посередині відділу № 3 — величезне поміщення, театральне.