Джеремі Паксман, вписавши у свій орвелівський список категоріальних рис англійськості «кросворди та шаради», назвав англійців «народом, зацикленим на словах». Проаргументував він це тим, що ми випускаємо феноменальну кількість друкованої продукції (100 000 книжок щороку), що в нас газет на душу населення більше, ніж будь-де у світі, що в нас «безперервний потік листів у редакцію», що в нас «невгамовний апетит» до всіх форм вербальних ігор та головоломок, що в нас процвітають всі театри та книжкові крамниці.
Я би ще додала, що рейтинг читання, як свідчать результати всенародних опитувань про улюблені хобі англійців, в нас куди вищий навіть за захмарні показники ЗС та садівництва. Понад 80 відсотків англійців також регулярно читають щоденну газету. Всім відома наша пристрасть до словесних ігор та вербальних шарад, та варто уточнити, що усім невербальним хобі та заняттям, як-от рибальство, колекціонування марок, споглядання поїздів, спостереження за пташками, прогулянки, спорт, домашні тварини, флористика, в’язання і розведення голубів, ми присвятили як мінімум одне спеціалізоване друковане видання. Популярніші хобі можуть мати й з півдюжини щотижневих чи щомісячних видань, не кажучи вже про спеціалізовані сайти! Тож хобі ми «любимо» теоретично, а не «практично»!
Читання «на троні»
Читаємо ми безперервно — будь-коли і будь-де. У багатьох англійських домівках практикують ще й те, що я називаю «читанням на троні»: кіпи книжок та журналів розкидані довкола унітазу або й ще краще — розставлені акуратно у спеціально обладнаних скринях чи на поличках, — все, щоб читати, сидячи в туалеті. Багато англійців, особливо чоловіки, взагалі не можуть випорожнитися, якщо нема що почитати у процесі. Якщо немає відповідного читання, то вони беруться за інструкцію до рідкого мила або етикетки на освіжувачі повітря.
Один мій приятель-цинік зауважив, що любов до слів тут може бути другорядною, а вся суть у закрепах, та мене його теорія не переконала. Часто кажуть, що англійці надто вже переймаються своїми тельбухами, а судячи із вмісту шафок у ванній кімнаті (так, я завжди зазираю у шафки, а ви хіба ні?) і аптечок, у прагненні до якогось сумнівного балансу між твердістю та м’якістю, таки справді зловживають засобами від закрепів та проносів. Та чи ми більше зациклені, ніж німці? Ми, на відміну від них, не встановлюємо унітази з плоским дном, щоб потім ретельно інспектувати склад фекалій (принаймні я думаю, що вони саме для цього: іншого логічного призначення тим плоскодонкам я не бачу). По суті, звичка читати на троні свідчить про те, що нас бентежить процес дефекації: ми краще сконцентруємося на словах, аніж зосередимося уважно (по-німецьки? анально?) на продуктах життєдіяльності. Та може бути й так, що це ще один вияв англійського лукавства.
Згідно з неписаними правилами читання на троні, книжки та журнали мають бути відносно несерйозними — гумористичні, збірники афоризмів, збірки листів та щоденників, загадкові довідники з не менш загадкових тем, старі журнали — тобто все те легеньке чтиво, що не потребує глибокодумного занурення в текст. «Тронна лектура», як і все, що є в англійських домівках, є чудовим класовим індикатором:
Чтиво робочого класу переважно гумористичне, розважальне чи на тему, дотичну до спорту: анекдоти, комікси, вряди-годи якісь кросворди чи шаради, пара глянцевих та спортивних журналів. Також там можна знайти журнали про хобі та усілякі вподобання, як-от мотоцикли, музику та скейтбординг.
Низи та середина середнього класу не так захоплюються «тронною лектурою»: вони можуть взяти з собою книжку чи газету, але не люблять виставляти на показ звичку читати в туалеті, тримаючи там цілу бібліотеку — на їхній погляд, це доволі вульгарно. Жінки ж взагалі неохоче зізнаються, що читають у туалеті.
Клозетові книгозбірні верхівки середнього класу бувають досить-таки претензійними — з книжками та журналами, які, здається, навмисно підібрали, щоб вразити відвідувачів, а не читати у своє задоволення[61]. Часто література там дуже еклектична і така цікава, що гості зачитуються і їх годі докликатися до обіднього столу.
Тронна лектура вищого світу зазвичай перегукується зі смаками робочого класу — там переважно спортивні та гумористичні журнали, щоправда, спортивне чтиво стосується полювання та рибальства, а не, скажімо, футболу. Іноді в туалетних книгозбірнях вищого класу можна знайти дивовижні старовинні дитячі книжки і древні зіжмакані видання журналів «Коні та гончаки» чи «Сільське життя», в яких можна надибати фото самої пані дому, зроблене з нагоди заручин ще в 1950-х.
61
У нестримному пориві правди я кинулась до кльозету, щоб перевірити, що там у мене зараз до читання «на троні». Я знайшла листи Джейн Остін у паперовій обкладинці та обтріпану копію