У цьому контексті кіберпростір можна вважати «лімінальною зоною», як би висловилися антропологи. Інтернет — це маргінальний, межовий стан, сегрегований від буденного життєвого досвіду, де призупиняється дія звичних правил та соціальних уставів, надаючи коротку перерву від реальності для дослідження альтернативних вимірів буття. Відмовившись від усталених правил граматики та орфографії в емейлах чи чатах, ми заразом відкидаємо соціальні заборони та обмеження, які за нормальних обставин врегульовують нашу поведінку. В інтернеті англійці поводяться дуже не по-англійськи. В чатах, наприклад, на відміну від «реального» спілкування, починають спілкуватися з абсолютно незнайомими людьми — це не лише є нормою, це ще й похвально. Далі — більше: у повідомленнях чи листах ми розповідаємо про себе те, чого б ніколи не розповіли в «реальному житті». Можливо, тому, як з’ясували недавні дослідження, в мережі дружба зав’язується легше і розвивається швидше, ніж за звичних обставин у «реальному просторі».
Ефект розкутості в мережі ілюзорний. Завдяки «ефекту лімінальності» ми сприймаємо емейли більш ефемерними та менш зобов’язуючими, аніж «написане на папері», насправді ж вони є набагато довговічнішими та значно менш надійними, ніж паперові листи. Хоч і багато англійців вважають альтернативну реальність онлайн-комунікації досвідом тотальної свободи, на практиці може виявитися якраз протилежне. Ми шкодуємо про сказане чи зроблене в стані алкогольного сп’яніння, достоту так само ми можемо пожалкувати й про відверту поведінку в мережі. Справа в тім, що кіберпростір не відділений від «реального» світу — акурат як різдвяні корпоративи не відбуваються в паралельній реальності. Надміру відверті емейли, як і безчинства на корпоративах, колись та й матимуть відгомін. Та я певна, що переваги «лімінального ефекту» кіберпростору, який допомагає англійцям подолати «соціальну не-дужість», вповні переважують усі недоліки.
Правила закупів
Може здатися дивним, що закупи потрапили до розділу про «приватні та домашні» заняття, адже по закупи треба — очевидно — йти в магазин, який, знову очевидно, є громадським простором. Та ми ж ведемо мову про англійців, а це означає, що «публічні» заняття можуть бути такими ж «приватними», як і ті, які ми робимо вдома. Для більшості людей шопінг не дорівнює соціалізації. Навпаки, здебільшого це взагалі не «заняття»! Це щось з розряду хатніх обов’язків, про які логічно було б говорити у розділі про роботу, а не тут.
Тим не менше, тема закупів у розділі про «роботу» вас би точно збила з пантелику. На думку більшості, закупи — це не «робота». Між теорією та практикою закупів лежить колосальна прірва — абстрактне уявлення про шопінг та реальний похід магазинами дуже відрізняються.[63]
Дискусії на тему «шопінгу» — в медіа, серед науковців, експертів та й просто у буденних розмовах — зазвичай зосереджені на гедоністичному, матеріалістичному та індивідуалістському баченні закупів. Ми говоримо про шопоголіків, про «терапевтичну дію шопінгу», про силу реклами, про те, що люди витрачають купу грошей, яких у них насправді нема, на непотрібні речі, про гламурні романи про «секс і шопінг», про шопінг без обмежень, про закупи як насолоду, про закупи як хобі.
Зрідка закупи такими і є. Однак для більшості людей, за винятком дуже заможних або дуже молодих, щоденний досвід закупів мало скидається на ідилічну картинку бездумного гедонізму. У магазини ми переважно ходимо, щоб поповнити «запаси провізії» — купити товари першої необхідності, на кшталт продуктів, напоїв, порошку для прання, туалетного паперу, жарівок, зубної пасти і т. д. У цьому процесі не більше матеріалістичного гедонізму, ніж у збиральництві та мисливстві наших пращурів. Закупи — це не робота у звиклому значенні «виробництва», це радше форма «споживання», а люди, які зайняті процесом, — «споживачі». Одначе, для багатьох покупців процес закупів можна прирівняти до роботи в сенсі «надання послуг», і вони виконують її безкоштовно.
З іншого боку, закупи можуть бути приємним заняттям — навіть для тих, хто вбачає у вилазках до магазину лише виснажливу рутину. (Згідно з недавнім опитуванням 72 відсотки англійців зізналися, що впродовж останнього місяця «ходили на закупи заради розваги».) У неформальних розмовах з покупцями з’ясувалося, що більшість розмежовує «рутинні» закупи і шопінг «для розваги» — необхідне і приємне, робоче і відпочинкове.
63
Це спостеріг Деніел Міллер у дослідженні про покупців Північного Лондона. Мене зацікавила його теорія, і я її «випробувала» всілякими напівнауковими методами під час польових досліджень.