Шукаючи критичну відмінність між низами-серединою середнього класу та верхами середнього уявіть собі Маргарет Тетчер (ретельно продумані, строгі, чепурні костюми; блискучі блузки; торбинка та взуття в тон; акуратно укладене волосся) і Ширлі Вільямз (розхристані, зношені, розкомплектовані, але гарної якості твідові спідниці та кардигани; приглушені, болотяні кольори; нічого не підібрано по кольору; волосся без укладки, злегка розбурхане)[70]. Цим я аж ніяк не виводжу неохайність у категорію «високого», а чепурність, далебі, не понижує автоматично до нижчих класів. Жінка, що належить до вищого чи верхівки середнього класу, ніколи не одягне леггінси а-ля Вайнетта Слоб і зачовгану велюрову кофтину, йдучи на ланч у гарний ресторан. Вона одягнеться просто і стримано — без ретельно підібраних кольорів і вигадливих аксесуарів. У неї може бути буденна зачіска, «без укладки». Однак, вона матиме доглянуте волосся, без облізлого жовтявого блонду, з-під якого просвічує два дюйми відрослих темних корінців.
Про соціальний статус дорослих англійок свідчить також міра оголеності: оголеність декольте зворотно пропорційна суспільному становищу жінки — чим глибше декольте, тим нижчий її соціальний статус (це стосується денного вбрання, коктейльні та вечірні сукні можуть бути відвертішими). У жінок середнього віку (і старших) правило поширюється і на передпліччя. І ще явною ознакою низів є затісний, обтислий одяг, який липне до валочків жиру на спині та животі. Жінки з класової верхівки теж мають валочки жиру, але вони їх вміло приховують під правильно підібраним одягом вільного крою.
Класові правила, що стосуються ніг, не такі чітко визначені, оскільки є два ускладнюючі фактори, а саме — мода і стан ніг. Жінки з низів робочого класу (а також nouveaux-riches з робочого класу) люблять одягати коротенькі спідниці, і їм байдуже і до моди, і до стану ніг. А «поважні» жіночки з верхів робочого класу, низів і середини середнього не виставляють ноги напоказ, навіть якщо це дозволяє і мода, і стрункість ніг. Молоді модниці — але виключно власниці струнких ніжок — з вищих прошарків суспільства можуть собі дозволити коротший поділ сукні. Верхівка середнього класу та аристократи вважають товсті ноги, а особливо товсті щиколотки, не лише некрасивими, а ще гірше — ознакою робочого класу. Міф про те, що всі панночки з вищого суспільства мають елегантні ніжки та делікатні щиколотки, живиться тим, що товстоногі жінки, зазвичай, завдають собі клопоту ті ноги не демонструвати.
Отож якщо вам трапиться товстонога англійка у короткій спідниці, то вона, скоріш за все, з робочого класу, а от струнконога у міні — може бути або з самих верхів, або з самих низів соціальної драбини. У такому випадку слід придивлятися до підказок, які я описала вище — глибини декольте, валочків жиру, виставлених на показ, макіяжу, допасованих кольорів та аксесуарів, блискучих тканин та святкової мішури, прикрас та взуття. На всі ці підказки можна орієнтуватися, приглядаючись і до робочого одягу, костюмів тощо, і до повсякденного вбрання. Може, з 1950-х дрес-код англійців та класові індикатори за одягом й справді стали менш офіційними і явними, але було б безглуздо стверджувати, що тепер за одягом годі визначити класову приналежність. Без сумніву, зараз це складніше, але маємо вдосталь підказок! Все просто, коли нарешті починаєш розуміти, наскільки по-різному уявляють собі категорію прекрасного верхи та низи суспільства. А різні уявлення про неохайність ще більше прояснюють ситуацію!
В особливо каверзних та межових випадках, коли класові відмінності у вбранні не «зчитуються» з першого погляду, щоб визначити соціальне становище англійки, доведеться зосередитися на навколоодіжних аспектах, до прикладу: як хто ходить на закупи і хто як говорить про одяг. Радісно і охоче визнають, що купили одяг в секонд-хенді, виключно англійки з вищих за середній класів. Серед підлітків та молоді правила, щоправда, дотримуються не так строго, адже полювання на модні речі за копійчану ціну вже стало крутим хобі — його популяризують глянцеві журнали і супермоделі, що походять з робочого класу. Тільки пані з верхівки та з низів суспільства зізнаються, що купують одяг у «Oxfam», «Cancer Research», «Sue Ryder» чи «Age Concern shops»[71], а розповідати про це в деталях здатні лише жінки з вищих класів. Пані з верхівки середнього класу радісно кружляє і демонструє всі приваби спіднички, купленої на секонді, при тому в передчутті, що ви похвалите її винахідливість, ощадливість, чарівливу неординарність, богемність та відсутність снобізму, коли тріумфально оголосить, що купила її «всього за чотири п’ятдесят у “Оксфамі”!»
70
Щиро перепрошую тих, хто надто молодий пам’ятати Ширлі Вільямз у розквіті сил, та сучаснішого прикладу мені знайти не вдалося — усі політикині тепер одягаються в стилі низів-середини середнього класу. Або ж мені просто не пощастило натрапити на когось, хто одягається з такою промовистою недбалою елегантністю, як пані Вільямз.