Для англійців же таке жваве зацікавлення їжею, на думку загалу, є, в кращому разі, дивацтвом, а в гіршому — аморальним збоченням, чимось неправильним та негідним. Їжопоклонство, особливо чоловіче, вважається фемінним, чимось таким, що не личить чоловікові, поза тим — це може кинути тінь на його чоловічість і гетеросексуальність. У цьому контексті їжопоклонство прирівнюється до безтямного поклоніння моді і декоративним подушкам.
Зіркові «шефи» з телевізора зі шкіри пнуться, щоб продемонструвати маскулінність та гетеросексуальність: вони говорять на вуличному жаргоні і поводяться як брутальні мачо; вони педалюють любов до футболу; постійно говорять про дружин, дівчат та дітей («дівок» і «малих», якщо на жаргоні); одягаються якомога недбаліше.
Джеймі Олівер — молодий телеведучий кулінарного шоу, який дуже постарався, щоб англійські хлопчики змінили думку про кар’єру кухаря, — є саме таким яскравим прикладом мачизму в кулінарії: «Гляньте-но, який я гетеросексуал — в мене є крутий скутер, я слухаю круту музику, у мене сексуальна дружина-модель, я говорю на кокні[72] як крутий перець і брутальний мачо: “Береш трохи цього, трохи того і все у тебе вийде, чувак!”».
Жінкам їжопоклонство пробачають, але все одно чиясь увага до їжі викликає подив і зацікавлення, а в певних колах це ще й вважають претензійним. Ніхто не хоче виказувати яре зацікавлення і любов до їжі, щоб не здатися претензійним. Більшість гонорово заявляє, що «їсть, щоб жити, а не живе, щоб їсти» — на противагу сусідам, зокрема французам, чиї прекрасні страви, від яких ми у захваті і які з ентузіазмом споживаємо, але це не заважає нам здіймати на смішки їхню любов до їжі. Ми ніяк не докумекаємо, що одне випливає з іншого!
Заборона на надмірну серйозність і правила непристойності
Амбівалентне ставлення до їжі частково обумовлене «забороною на надмірну серйозність». Виявляти фанатичне захоплення (необов’язково їжею) — соромливо, а занадто серйозне і пристрасне ставлення до звичайнісінької речі — їжі — це взагалі, на думку англійців, межує з ідіотизмом.
Закрадається думка, що за напруженими стосунками з їжею та їжопоклонством криється щось більше. В основі лежить неприйняття тілесних насолод. Афішувати пристрасть до смачної їжі і вільно розповідати наліво і направо про насолоду від їжі — соромно. І не тільки тому, що це вияв полум’яного завзяття, але ще й тому, що це, як би це сказати, — трохи непристойно.
Кажуть, що англійці — пуритани, та я б не поспішала з висновками! Скажімо, секс ми не вважаємо гріховним, це просто щось дуже особисте і тому соромливе. Ми спокійно толеруємо жарти про секс, навіть зовсім відверті, а от смакування деталей інтимного характеру — це вже неподобство. Тілесна насолода від їжі, як на мене, з цієї ж опери — не зовсім заборонена тема, але така, про яку можна говорити лише легковажно, несерйозно і жартома.
Їжопоклонники (або ж іноземці), які розливаються трелями, еротично описуючи насолоду від ідеально приготованого, спокусливо-кремового соусу беарнез змушують нас здригатися, паленіти від сорому і ховати очі. А все, що треба, щоб згладити незручність — це просто подати розмови під правильним соусом — тобто посміятися із себе, не вдаватися у крайнощі полум’яного завзяття. Без самоіронії їжопоклонство стає «гастро-порно» (цим терміном зазвичай окреслюють розкішно ілюстровані гастро-журнали і кулінарні книжки з описами вигадливих страв, від яких тече слина. Та для полум’яного їжопоклонства воно теж пасує!).
Вечеря при телевізорі
Як на мене, думка про те, що англійці стають нацією перебірливих гурманів, на жаль, скидається на надто оптимістичну пропаганду їжопоклонства — як не геть вигадану, то точно добряче прикрашену. Однак, віднедавна інтерес до смачної їжі та куховарства таки справді зріс.
Кожного дня на будь-якому телеканалі ви знайдете як мінімум одну програму про їжу. Правду кажучи, деякі ігрові теле-шоу, в яких шефи змагаються, хто за двадцять хвилин приготує з п’яти інгредієнтів кращий обід із трьох страв, покликані розважати, а не навчати кулінарному мистецтву. Чимало іноземців, з якими ми розмовляли на цю тему, вважають такий підхід до їжі або сміховинно негожим, або приголомшливо непоштивим. На виправдання скажу, що в нас є чимало хороших інформативних кулінарних шоу.
Складно сказати однозначно, чи ці шедеври з телекухонь перекочували на реальні кухні реальних англійців. Справедливості ради скажу, що англійці з апетитом дивляться, як зіркові теле-шефи готують вишукані страви зі свіжих, екзотичних інгредієнтів, в той час, як їхня вечеря з напівфабрикатів, куплених у супермаркеті і запакованих у пластик, три хвилини томиться у мікрохвильовці (Я й сама так часто роблю!)
72
Кокні — лондонське просторіччя, яким послуговуються представники робочого класу