Выбрать главу

Я кажу «в принципі» тому, що паб, як і всі бари у всьому світі, — це особливе місце, з власними правилами та динамікою. Ми з колегами (ну а хто, як не ми?) із Дослідницького центру соціологічних студій провели ретельне крос-культурне дослідження пивничок[28] і з’ясували, що випивати — це поширена по всьому світу засаднича соціальна активність, а найцивілізованіші народи мають для цього діла ще й спеціально призначені заклади для спільної пиятики. Ось три головні крос-культурні «константи» пивничок, які нам вдалося виявити:

• Бар — це особливе місце у всіх культурах світу, це окремішній світ із власними цінностями та звичаями.

• Бари мають риси змішаної егалітарної соціальної системи або ж, як мінімум, статусні розмежування тут базуються на зовсім інших критеріях, аніж у зовнішньому світі.

• Найважливіша функція бару — сприяти наведенню соціальних зв’язків та зміцнювати існуючі.

Тож попри те, що паб — це вагома частина англійської культури, там існує особливий «соціальний мікроклімат»[29]. Як і всі бари, паби, певною мірою, належать до «кресових» зон — межових марґінальних та неоднозначних територій. Там відбувається зіткнення з «культурною ремісією» — соціальні норми тимчасово перебудовуються, послаблюються, їх дія призупиняється (цей феномен відомий також як «легітимна девіація», його ще позначають фразою «взяти тайм-аут»). Власне, саме з огляду на винятковість, правила паб-розмов можуть допомогти нам розгадати багато секретів англійськості. 

Правила англійських паб-розмов 

Про приязність

Почнімо з того, що перше правило англійських паб-розмов пояснює, чому паби такі важливі. Отже, правило приязності. В Англії шинквас — це майже єдине місце, де дозволено починати розмову з незнайомцями. За барною стійкою традиційні правила приватності та стриманості призупиняють дію — на короткий момент нам даровано тимчасове «послаблення» від звичних соціальних заборон і дозволено починати дружні розмови із незнайомцями. І така поведінка вважається абсолютно прийнятною та доречною.

Іноземцям важко змиритися із самообслуговуванням в англійських пабах. Напевно, оці групки спраглих туристів-іноземців, які спекотним літом смиренно сидять у пабі і чекають неіснуючого офіціанта, — це найпечальніше видовище з можливих (ну або найкумедніше, це залежить від вашого почуття гумору).

Моя перша реакція на таку картину була по-науковому безсердечною: я брала секундомір і засікала, за скільки часу турист з тої чи іншої країни докумекає, що офіціант ніколи не прийде. (Так, для статистики, найшвидше — за дві хвилини двадцять чотири секунди — допетрала спостережлива пара американців; найдовше — сорок п’ять хвилин тридцять секунд — доходило до групи італійців, але, правду кажучи, вони були дуже зайняті жвавим обговоренням футболу і не звернули уваги на відсутність офіціантів. Пара французів, після двадцяти чотирьох хвилин очікування, демонстративно покинула паб, принагідно лаючи нікудишнє обслуговування та й всіх англійців заодно.) Коли я нарешті назбирала достатньо польового матеріалу, я стала добрішою і навіть написала невеличку книжечку про пабний етикет для туристів. Польові дослідження пабної культури — а я, не мало, не багато, дев’ять місяців водила козу по пабах Англії — також стали у пригоді для вивчення феномену англійськості.

У книжці про паб-етикет я пояснюю, що правило приязності працює лише при барній стійці: англійці, йдучи по випивку, заразом мають нагоду вступити у соціальний контакт. Наголошую: якби у пабах були офіціанти, то люди сиділи б собі окремішньо кожен за своїм столиком. Це, мабуть, не було б проблемою для більш соціалізованих та від природи розкутіших спільнот, де люди не потребують допомоги, щоб заговорити з тими, хто сидить поруч. Та це не про англійців, які — як я, трохи виправдовуючись, запевнила читачів, — вкрай стримані та замкнуті, а тому потребують допомоги — усілякої і звідусіль. Нам набагато простіше ненароком приєднатися до «випадкової» розмови при барній стійці, аніж втрутитися у бесіду за сусіднім столиком. А відсутність офіціантів у залі сприяє спілкуванню.

Але не нестримному та неконтрольованому спілкуванню! «Культурна ремісія» — це не просто модний науковий термін, який означає «пуститися берега». Ні, це не означає, що можна забути усі заборони і робити все, що спаде на думку. Навпаки, «культурна ремісія» — це упорядковане, строго структуроване і умовне послаблення усталених норм соціальної поведінки. Правила приватності призупиняються лише біля барної стійки та в рідкісних випадках — за столиками при барі. Віддалені від бару столики вважаються територією найбільшої «приватності». Також я з’ясувала ще декілька винятків: правило приязності працює в обмеженому режимі (згідно з правилами знайомства) під час гри у більярд чи дартс. Та це стосується лише тих, хто стоїть поруч з гравцями, а от ті, хто сидить за сусідніми столиками, вважаються «недоторканими».

вернуться

28

Фокс К. Соціальні та культурні аспекти вживання алкогольних напоїв. Лондон, 2000. («Social and Cultural Aspects of Drinking». The Amsterdam Group, London.)

вернуться

29

«Соціальний мікроклімат» — поняття, яке я ввела в дослідженні «Плем’я любителів перегонів» («The Racing Tribe»). У дослідженні я роздумую про те, що деякі типи соціального середовища, як і деякі географічні об’єкти (острови, долини, оази і т. д.), «формують особливу погоду» і мають тільки їм властивий «мікроклімат» — з особливими, відмінними від універсальних, моделями поведінки, норм та цінностей.