Правило приязності підтверджує вже вивчені правила контексту та взаємності, які ми з вами досліджували в розділі про погоду. Йдеться про геніальне використання «фасилітаторів» з метою подолати природну стриманість та відстороненість. Та тут з’явилося декілька нових зауваг. По-перше, ми з’ясували, що англійці дуже неохоче жертвують приватністю заради товариського зближення. По-друге, строгі обмеження та застороги до правила про приязність вказують на те, що навіть відступ від узвичаєних рутинних правил має бути врегульованим і впорядкованим.
Правило невидимої черги ще раз демонструє приклад «впорядкованого хаосу» і підкреслює, наскільки черги — а разом з тим і «чесна гра» — важливі для нас (і тут я задумалася, що адепти філософії «зради» намарно голосять, що традиційна англійська віра у «чесну гру» занепадає). Правило пантоміми вкотре ілюструє перевагу етикету над логікою. А якщо ще згадати, що ми не терпимо шуму-гаму і не любимо привертати до себе увагу, то наша стриманість у соціальних контактах може претендувати на визначальне місце у визначенні феномену англійськості.
Правила «Дякую» та «Будь Ласка» показують, як високо ми цінуємо ґречність і як нас коробить від категорії класу та статусу. Правило «І вам один?» одночасно висвітлює і лукавство, і чесноти шанобливого «егалітаризму» англійців.
Девіантна поведінка старожилів пабу відкриває навдивовижу багату вибірку індикаторів англійськості. Часте звертання на ім’я та на прізвисько, згідно з вимогами правила привітань, контрастує із загальноприйнятими правилами розмов (зазвичай, надто часте звертання на ім’я відгонить недоречною фамільярністю). Як на мене, то підкреслена зневага до панібратських замашок дуже промовисто свідчить про потребу в інтимності, яку ми можемо собі дозволити виключно у лімінальних зонах.
Правила закодованих паб-розмов не лише сприяють зближенню (нетиповому для нас), але й проливають світло на ще одне «відхилення», а саме — на відхилення від звичної соціальної ієрархії. Попри те, що у всьому світі в барах панує атмосфера тотальної приязні та егалітаризму, в англійців особливо відчутна різниця із правилами зовнішнього світу (ще, можливо, японці можуть з нами зрівнятися — їхня культура також відрізняється стриманістю, формальністю та вразливістю до питання статусу, а також, що не менш важливо, японці, як і ми, юрмляться на малесенькому перенаселеному острівці). У правилах закодованих паб-розмов, а також у правилах суперечок, причаїлись гумор, шпаркі дотепи та лінгвістична винахідливість, без яких неможлива жодна розмова англійців. А правило вільних асоціацій, знову ж таки, демонструє приклад впорядкованого гармидеру, безладного ладу і (позірного) божевілля.
Дещо пізніше (коли достатньо проштудіюємо різні аспекти англійської культури) ми структуруємо всі ці моменти і отримаємо репрезентативну вибірку неписаних правил, з яких вже можна буде викристалізувати «квінтесенцію англійськості».
У дослідженні мовленнєвих кодів уже прослідковуються певні матриці, та нам не можна втрачати пильності: подивімось, чи вони повторяться й в інших контекстах. Наприклад, в тому, як ми декоруємо домівки, як поводимося у поїздах та автобусах, яких ритуалів та звичаїв дотримуємося на роботі, як ми їмо та п’ємо, ходимо за покупками та кохаємось.
[Частина друга]
ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ
ДОМАШНІ ПРАВИЛА
Певні правила англійськості можна розпізнати і без багаторічних «польових досліджень». Ось, наприклад, правила приватності: вам навіть не треба наближатися до країни — вони настільки очевидні, що їх видно з висоти пташиного польоту. Повештавшись з годинку якимсь англійським містечком, вам впаде в око, що житлові райони всуціль складаються із виструнчених рядами маленьких коробочок. А попереду коробочки обов’язково знайдеться малесенька латка зелені. В одному регіоні коробочки будуть сіруватого кольору, деінде — червонаво-брунатними. У заможніших районах ті коробки не будуть тлумитись одна на одній, а клаптики зелені будуть більшими. Та принцип незмінний — всі англійці хочуть мешкати у власній маленькій коробочці і мати власну маленьку латочку зелені.[33]
Мій дім — моя фортеця: правило оборонного рову та підйомного моста
Те, що ви не побачили з висоти пташиного польоту, обов’язково зауважите, тільки-но спробуєте зайти до англійця в дім. Ви можете знати адресу і навіть мати мапу, та знайти потрібний дім буде ой як не просто. Угорський письменник-гуморист, Джордж Мікеш писав, що «англійське місто — це змовницька конспірація, яка має на меті завести іноземців у блуд». Він наводить залізні аргументи: вулиці ніколи не бувають рівними, кожна звивинка вулиці має іншу назву (а коли вулиця по-справжньому круто звертає — ніколи), в нас є як мінімум 60 синонімів до слова «вулиця» (місцина, каретний дворик, серпик, бульвар, пагорби, провулок, застава та ін.), а саму вивіску з назвою вулиці ще треба розгледіти! Навіть як вам вдасться знайти потрібну вулицю, нумерація будинків буде карколомною у своїй непослідовності та невпорядкованості. Все ускладнюється ще й тим, що іноді люди воліють просто називати свої будинки, а не нумерувати!
33
Спостереження підтверджують і останні статистичні дані. У Франції, Італії та Німеччини більше половини нових житлових будинків, побудованих у 1990-х рр., — це багатоквартирні будинки, в Англії таких будинків за цей же період збудовано всього 15 відсотків. Близько 70 відсотків англійців живуть у власних будинках, в Європі ж відсоток значно нижчий.