Правила чесної гри
Заради справедливості скажу, що наші дослідження, присвячені молоді, яка працює, виявили чимало позитивних моментів, зокрема тих, що мають стосунок до поняття справедливості. Часто я вдаюся до взаємозаміни термінів, однак тут я все-таки схиляюся до терміну «чесна гра», який я винесла у заголовок розділу. На мій погляд, термін «чесна гра» охоплює ширше поле понять, аніж «правило справедливості», до того ж воно не таке безапеляційно егалітарне і чіткіше відображає моральні засади англійців, які я намагаюся тут проаналізувати. «Чесна гра», з прозорим натяком на спорт, апелює до того, що всі мають мати рівні шанси, ніхто не заслуговує на несправедливі поблажки чи перепони, всі мають гідно поводитись і дотримуватись правил, не шахраювати і не ухилятись від обов’язків. Водночас поняття «чесна гра» опирається на те, що люди мають різні можливості і, відповідно, завжди будуть переможці і переможені. Попри те, грати чесно і за правилами — важливіше за перемогу. Хтось може заперечити, що це вже давно застаріле правило і ніхто його уже не дотримується, та, як показує моє дослідження, — правило все ще актуальне і служить золотим стандартом, до якого прагнуть усі англійці, хоч і не завжди досягають.
Правила чесної гри, певною мірою, нам на руку у сфері бізнесу та роботи. Жодних сумнівів — серед нас є ще ті пройдисвіти і шельми, решта — далеко не святоші, та все ж англійців назагал, за невеликим винятком, мають за чесних та порядних у бізнесовій сфері людей. Без сумніву, ступінь толерантності до хабарництва, корупції та крутійства в нас нижчий, аніж в інших країнах.
Коли ми чуємо про випадки хабарництва, то більшість із нас не стинає співчутливо плечима, промовисто даючи зрозуміти: «А як інакше?». Ми вражені, обурені, і нас проймає праведний гнів. Частково причина в тому, що англійці дуже люблять обурюватися і гніватися, праведний гнів — взагалі наше улюблене народне хобі! І гнів наш, без сумніву, щирий.
На прохання порівняти бізнес та роботу в Англії і за кордоном мої інформатори — іммігранти й іноземці — насамперед звертали увагу на поняття справедливості, а зокрема на повагу до закону і відносну відсутність корупції, яка, на їхню думку, захопила світ і здобула мовчазну (в різних ступенях) згоду. Багато хто зауважив, що ми навіть не усвідомлюємо і не цінуємо, наскільки нам із цим пощастило. «Ви сприймаєте це як належне, — сказав мені іммігрант з Польщі. — Ви за замовчуванням думаєте, що люди гратимуть чесно, вас шокує і засмучує, коли вони чинять інакше. В інших країнах ніхто не має таких очікувань».
Отож, може ми й нудні і надто помірковані, та не подумайте, що я впадаю в крайній патріотизм, віра в чесну гру — це те, чим можна й попишатися.
Правила скигління
В англійців є ще одна, вже менш захоплива, риса, яка непомильно характеризує увесь наш робочий процес й саме ставлення до роботи, — звичка постійно скиглити. Вся суть у тому, що робота, за визначенням, має супроводжуватися наріканнями. Тут бачимо зв’язок із правилом «Як важливо не бути надто серйозним»: якщо ви в дружньому колі не бідкаєтеся на роботу, то будьте обережні, щоб вас, бува, не мали за надміру заповзятого і старанного працівника. Як так, то на вас тут же почеплять ярлик «бідного гіка», запопадливого «підлизи» або пихатого «сраколиза».
Плач на ранок понеділка
Англійці досить передбачувані, шаблонні й вивірені у ритуалі робочих ремствувань. От, скажімо, щопонеділка вранці всюди — від фабрик, крамниць та офісів до сесійних зал, хтось та й проведе ранковий ритуал понеділкового плачу. Зуб даю. Понеділки ненавидять усі — це константа. Усім нам важко виборсатися з тепленького ліжка; всім нам потрібен ще один день, щоб відпочити після вихідних; ситуація з транспортом / підземкою / потягами / автобусами все гіршає і гіршає; і повні руки роботи цього тижня, як завжди, хай йому грець; тиждень тільки-но почався, святі небеса, а сил вже нема і болить спина / голова / стопа; і, щоб хоч раз, хоч раз, той проклятий ксерокс нормально працював, ага, от так завжди!
Варіацій понеділкового плачу — безмір! І ви, скоріш за все, навряд чи знайдете два однакових. Та вони чимось схожі на ефект сніжинки[53] — хоч двох однакових і не знайти, але всі вони схожі, як одна. Всі плачі починаються й іноді закінчуються невеличкою ремаркою про погоду: «Холод собачий», «Знову дощ», — так ми бурчимо, заходячи до офісу і скидаючи пальта та шалики. Перша репліка задає тон і надходить наступна скарга — знову на погоду або тепер уже на транспорт, на електрички і т. д. На завершення першого циклу понеділкових плачів хтось може підсумувати: «І далі дощить!» — або «Так, — стражденне зітхання, — добре, хоч дощити перестало». Це служить сигналом зробити паузу в ритуальному плачі і поступово, знехотя, братися до роботи, процес треба супроводжувати ледь чутним ниттям: «Так, тра братися помало д’роботи» або «Ну що ж, нумо на галери». Начальник може сказати щось на кшталт такого: «Так, люди, беріться до роботи!».
53
Мене завжди мучило питання: а звідки ми