Зузу нараз відсахнулася, розімкнула наші обійми. Перед олеандрами й лавкою, перед нами, стояла її мати.
Мовчки, немов нас вдарили по губах, які щойно були в пристрасному єднанні, дивилися ми на величну пані, на її велике бліде обличчя з суворим ротом, з насупленими бровами й крилами носа, що широко роздувалися, аж погойдувались підвіски з чорного бурштину. Точніше — на неї дивився тільки я; Зузу притиснула підборіддя до грудей і посилено молотила кулачком, тепер вже по лавці, на якій ми сиділи.
Читач повірить мені, що я був менше збентежений появою матері, ніж можна було припустити. Вона постала переді мною так несподівано, ніби з'явилася на мій поклик, і до зрозумілої моєї розгублености раптом домішалася радість.
- Мадам, — чемно сказав я, підвівшись. — Прошу пробачення за те, що потурбував вас у годину відпочинку. Все це сталося якось само собою і не переступило меж благо пристойно…
- Мовчіть! — звеліла володарка своїм напрочуд звучним, по-південному ледь хриплим голосом і звернулась до Зузу: — Сюзанно, ти зараз підеш в свою кімнату і залишишся там, поки тебе не покличуть!
Потім вона перевела погляд на мене:
- Маркізе, я хочу поговорити з вами, ходімо зі мною.
Зузу вже бігла по газону, який, напевне, й зробив кроки сеньйори нечутними. Сеньйора ж ішла тепер доріжкою, посипаною рінню, і я, підкоряючись її повелінню, прямував за нею, тобто йшов не поруч з нею, а трохи оддалік і збоку. Так ми увійшли в будинок, потім у вітальню, звідки одні двері вели до їдальні. За нещільно причиненими дверима навпроти було, мабуть, приміщення інтимного характеру. Рука суворої господині будинку причинила їх.
Наші погляди зустрілися. Вона була не те що вродлива, а дуже гарна собою.
- Луї, — сказала вона, — передовсім мені слід було б запитати, чи вважаєте ви, що саме так вам належить віддячити нам за нашу португальську гостинність? Ні, мовчіть! Я жодним чином не хочу обтяжувати себе цим запитанням, а вас відповіддю на нього. Я покликала вас сюди не для того, щоб дати вам можливість висловити безглузді вибачення. Ними ви не спокутуєте ваших безоглядних вчинків. Жахливо безоглядних. Все, що вам тепер залишається й личить, — це мовчати, надавши більш зрілій людині взяти на себе турботу про вас та направлення вас на істинний шлях з безвідповідально дитинних манівців, яким ви забрели так далеко у вашій юнацькій необачності. Ну чи можна було стільки набаламутити й нашкодити, піддавшись згубному прагненню юности до юности! Про що ви думали? Що вам потрібно від цієї дитини? Забувши про вдячність, ви вносите хаос і сум'яття в дім, що гостинно відчинив перед вами свої двері з поваги до вашого імени та через інші якості, в дім, де панують порядок та розум і все вже давно сплановано. Сюзанна рано чи пізно, скорше за все в найближчому майбутньому, стане дружиною дона Міґеля, гідного асистента дона Антоніо Хосе, — такою є непорушна воля її батька. Як же нерозумно ви вчинили, дозволивши своїм бажанням звернутися до цієї дівчинки! Ваш вибір і ваші вчинки негідні чоловіка, це хлоп'яцтво. Ще добре, що в цю історію вчасно втрутився зрілий розум. Одного разу в розмові ви сказали про доброту зрілости, про ту доброту, з якою вона вимовляє ім'я юности. Для того щоб зустріч юности зі зрілістю стала щасливою, потрібні рішучість і відвага, і якби юність виявила ці якості, замість того щоб шукати втіхи в дитинному, вона не мала б тепер забратися геть, як мокрий пудель, не взявши з собою за океан навіть солодкого спогаду…
- Маріє! — крикнув я.
- Оле! Гейо! Аге! — несамовито тріумфуючи, вигукнула вона.
Вихор первісних сил поніс мене в край блаженства. І я бачив, як під моїми пекучими ласками ще вище, ще бурхливіше, ніж тоді, під час кривавої іберійської гри, здіймалися її королівські груди.