Якби християнської моралі не існувало зовсім, матуся все одно чинила б відповідно до неї, так добре вона узгоджувалася з її характером. Вона виконувала всі заповіти, але робила б так само, навіть якби заповітів не існувало. У справах незначних вона любила підкорятися, і якби їй було дозволено, навіть наказано, не їсти скоромного, вона постувала б непомітно без будь-яких спонукань до цього з боку розсудливості. Але вся ця мораль була підпорядкована принципам пана Тавеля, точніше, вона не вбачала в них нічого, що суперечить християнським. Вона могла б із спокійною совістю віддаватися щодня двадцяти чоловікам, не відчуваючи при цьому ні докорів сумління, ні пристрасних бажань. Я знаю багатьох святенників, нітрохи не сумлінніших з цього погляду; з тією лише різницею, що їх спокушають пристрасті, а її дурманили софізми. Серед найзворушливіших і, насмілюся сказати, найповчальніших розмов вона могла б торкнутися цього питання, не змінюючи ні виразу обличчя, ані голосу і не вважаючи, що суперечить сама собі. У разі потреби вона могла б навіть перервати цю розмову задля справи і потім знову продовжити її з колишньою незворушністю – так щиро переконана вона була в тому, що все це лише правила суспільної моральності, які кожна розумна людина може тлумачити, застосовувати чи обходити, згідно з обставинами, ніскільки не ризикуючи образити Бога. Хоча я щодо цього питання зовсім не поділяю її думки, признаюся, не смів сперечатися з нею, соромлячись тієї неделікатної ролі, яку мені довелося б грати при цьому. Я міг би спробувати прищепити їй відомі правила, зробивши виняток для самого себе, але знав, що її темперамент не дозволив би їй зловживати своїми принципами, до того ж вона не з тих жінок, які піддаються на обман: вимагати винятку для себе – отже, дозволити їй робити виняток для всіх, хто їй сподобається. Втім, я лише принагідно згадую про цю та інші непослідовності її характеру, хоча вони завжди мало впливали на її поведінку, а в той час і зовсім не впливали: просто я обіцяв викласти її принципи і хочу дотримати слова. Повертаюся до себе.
Знайшовши у ній всі правила, необхідні мені для спасіння душі від жахів смерті та її наслідків, я з довірою черпав з цього джерела. Я прихилився до неї більше, ніж коли-небудь у житті, і хотів би перелити в неї всі свої життєві сили, які, здавалося, готові були покинути мене. Це посилення прихильності до неї, переконання в тому, що жити мені лишилося недовго, відчуття глибокої довіри до моєї подальшої долі народжували в мені дуже спокійний і навіть чуттєвий стан, притлумлюючи всі пристрасті, що покладають на майбутнє наші страхи та надії, і даючи мені змогу без тривог і хвилювань втішатися тими небагатьма днями, що залишилися в моєму розпорядженні. Вони були тим приємніші, що я прагнув давати матусі всі задоволення, здатні підтримати в ній потяг до сільського життя. Намагаючись викликати в ній любов до саду, обори, голубів та корів, я й сам привертався до всього цього, і ці дрібні заняття, що заповнювали мій день, не порушуючи мого спокою, підтримували мій організм краще, ніж молоко та інші лікувальні засоби, і навіть відновлювали мені здоров’я, наскільки це було можливо.
Збір винограду і плодів скрасив нам залишок року, і це ще більше привернуло нас до сільського життя серед добрих людей, що нас оточували. З великим жалем зустріли ми прихід зими і повернулися в місто, наче в заслання; я особливо сумував, бо не сподівався дожити до весни і вважав, що прощаюся із Шарметом назавжди. Від’їжджаючи, я цілував землю й дерева і раз у раз оглядався назад. Давно закинувши свої уроки й утративши смак до світських і міських розваг, я вже нікуди не виходив, ні з ким не бачився, окрім матусі та пана Соломона, який з деякого часу став її і моїм лікарем. Це була чесна й розумна людина, великий картезіанець,[90] який цікаво міркував про світову систему. Його приємні й повчальні розмови дали мені більше користі, ніж усі його рецепти. Я ніколи не міг зносити дурного й бездарного марнослів’я буденних теревенів, але розмови корисні і змістовні завжди давали мені велику втіху, і я ніколи від них не відмовлявся. Я полюбив провадити бесіди з паном Соломоном, мені здавалося, що з ним я заглядаю в ті високі знання, яких набуде моя душа, коли звільниться від земних пут.
90