Після алгебри надходила черга латини. Ці заняття були найважчими, і я ніколи не міг досягти в них особливих успіхів. Спочатку я вдався до методи Пор-Рояля, але безрезультатно. Мене нудило від цих остготських віршів, моє вухо ніколи не могло до них звикнути. Я губився у великій кількості правил і, запам’ятовуючи останнє, забував усі попередні. Заучування слів не підходить для людини з поганою пам’яттю, а я вперто налягав на це заняття саме для того, щоб розвинути свою пам’ять. Врешті-решт, довелося його кинути. Я достатньо розібрався у будові фраз, щоб читати легкий текст за допомогою словника. Я вибрав цей шлях, і справа пішла добре. Я взявся до перекладів, не письмових, а усних, і цим обмежився. З часом завдяки вправам я почав вільно читати латинських авторів, але так і не навчився писати і говорити цією мовою; це часто ставило мене у скрутне становище, коли я, сам не знаю як, опинився в ролі письменника. Інший незручний наслідок такого способу навчання полягав у тому, що я ніколи не знав просодії, а тим паче версифікації. Проте, бажаючи відчути гармонію мови у віршах і в прозі, я зробив немало зусиль, аби досягти цього, але переконався, що без учителя це майже неможливо. Вивчивши віршування найлегшого розміру, гекзаметра, я мав терпіння проскандувати майже всього Верґілія,[95] помітивши в ньому всі стопи і кількість складів; згодом, коли у мене виникали сумніви, довгий це чи короткий склад, я радився зі своїм Верґілієм. Зрозуміло, що я припускався багатьох помилок через вільності, що допускаються у віршах. Але якщо самостійне навчання має деякі переваги, з ним пов’язано також багато незручностей, і щонайперше – неймовірна праця. Мені це відомо краще, ніж будь-кому іншому.
Перед полуднем я полишав книги і, якщо обід ще не був готовий, ішов провідати своїх приятелів голубів або попрацювати в саду. Коли мене кликали, я прибігав до обіду дуже задоволений, почуваючи великий апетит, бо треба відзначити й те, що, хоч який би я був хворий, апетиту я ніколи не втрачав. За обідом ми проводили час дуже приємно, розмовляючи про свої справи, чекаючи на ту хвилину, коли матуся зможе почати їсти. Двічі чи тричі на тиждень, якщо була гарна погода, рятуючись від спеки, ми йшли пити каву до прохолодної і густо зарослої зеленню альтанки за будинком, яку я прикрасив хмелем. Там проводили ми деякий час, оглядаючи наші овочі, квіти і розмовляючи про наше життя, що давало змогу ще більше відчути його красу. На іншому кінці саду в мене була ще одна сімейка: бджоли. Я не проминав нагоди, іноді разом з матусею, зробити їм візит; я дуже цікавився їх роботою і нескінченно розважався тим, що спостерігав, як вони повертаються зі свого збирання, іноді з таким вантажем на лапках, що їм важко було рухатися. У перші дні цікавість зробила мене нескромним, і вони ужалили мене двічі чи тричі, але потім ми так добре зазнайомилися, що вони вже не чіпали мене, хоч як би близько я підходив; і, хоч як не були повні вулики, готові роїтися, бджоли іноді оточували мене, сідали мені на обличчя, на руки, але жодна мене не вжалила. Всі створіння остерігаються людини – і мають рацію; але як тільки вони переконуються, що вона не хоче їм нашкодити, їхня довіра стає такою великою, що треба бути варваром, щоб нею зловживати.
Потім я повертався до своїх книжок, але мої післяобідні заняття треба назвати радше відпочинком і розвагою, ніж працею і навчанням. Я завжди терпіти не міг кабінетних занять після обіду, і взагалі будь-яка праця дається мені важко в денну спеку. Одначе я вчився, але не утрудняючи себе й безсистемно, читаючи, але не навчаючись. Найбільше уваги я приділяв історії і географії, а що це не вимагало розумової напруги, робив успіхи тією мірою, як дозволяла мені моя погана пам’ять. Я захотів вивчити отця Пето і заглибився в нетрі хронології, та мені набридла критична частина, в якій не було ні основи, ні меж, і я відчув особливий потяг до точного вимірювання часу і руху небесних тіл. Я міг би навіть захопитися астрономією, якби мав інструменти, але мені доводилося задовольнятися лише деякими елементарними знаннями, взятими з книг, та деякими грубими спостереженнями за допомогою далекоглядної труби, тільки для того, щоб ознайомитися із загальним виглядом неба, бо моя короткозорість не дозволяла мені досить ясно розрізняти зорі неозброєним оком.
95