У пориві ніжності я розцілував свою дорогу подругу. «Матусю, матусю, – мовив я пристрасно, – цей день був мені обіцяний вже давно, і мені немає чого більше бажати. Завдяки вам я на вершині щастя, чи може воно не згаснути тепер? Чи може воно тривати доти, доки я відчуватиму всю його красу? Воно кінчиться тільки разом з моїм життям!»
Так минали мої щасливі дні, і вони були тим щасливіші, що, не помічаючи нічого, що могло їх схвилювати, я насправді думав, що вони закінчаться тільки з моїм життям. Не те щоб джерело моїх тривог цілком вичерпалося, але я бачив, що воно наповнюється іншим змістом, і намагався спрямувати його на корисні речі, щоб він у самому собі приносив зцілення. Матуся завжди любила село, і з моєю допомогою ця схильність не охолоджувалась. Поступово вона полюбила і польові роботи, їй подобалося землеробство; і вона мала деякі знання у цій справі, які вона охоче застосовувала на практиці. Не задовольняючись ділянкою землі, що прилягала до будинку, вона брала в оренду то який-небудь луг, то поле. Нарешті, перенісши свої підприємницькі здібності на землеробство і не бажаючи жити без діла у своєму домі, вона швидко почала ставати справжньою фермершею. Мені не дуже подобався цей широкий розмах, і я опирався йому наскільки міг, упевнений, що кожен здатний її обдурити, а в результаті її щедрості й марнотратства витрати у неї завжди перевищуватимуть доходи. Але я втішав себе думкою, що ці доходи принаймні будуть небезкорисні і допоможуть їй жити. З усіх її починань це останнє здавалося мені найменш згубним, і, хоч я не бачив у ньому, подібно до неї, вигідної справи, я дивився на нього як на постійне заняття, що здатне уберегти її від шахраїв і зубожіння. Захоплений цією думкою, я гаряче бажав набратися сил і здоров’я, щоб бути у змозі піклуватися про її справи, наглядати за її робітниками чи самому стати першим робітником. Природно, що праця, яку мені доводилося брати на себе для цього, часто відривала мене від книг і відволікала від мого стану і тим самим сприяла поліпшенню мого здоров’я.
Наступної зими Барілло, повернувшись з Італії, привіз мені кілька книжок, у тому числі Бонтемпі[99] і «Cartella per musica» отця Банк’єрі,[100] які викликали у мене цікавість до історії музики і теоретичних досліджень про це прекрасне мистецтво. Барілло якийсь час залишався у нас, і, оскільки кілька місяців тому я досяг повноліття, було вирішено, що навесні я поїду до Женеви, щоб спробувати отримати спадок, що залишився мені від матері, чи принаймні належної мені його частки, поки не з’ясується, що трапилося з моїм братом. Як вирішили, так і зробили. Я приїхав у Женеву, туди ж прибув мій батько. Він давно вже міг з’являтися в Женеві, не накликаючи на себе неприємностей, хоча звинувачення щодо нього не було скасовано. Поважаючи його за мужність і чесність, влада вдавала, ніби забула про його справу, а чиновники, зайняті новим грандіозним проектом, не хотіли передчасно дратувати буржуазію недоречним нагадуванням про свою колишню упередженість.
Я побоювався, що у мене виникнуть труднощі через те, що я змінив релігію, але цього не сталося. Закони Женеви щодо цього менш суворі, ніж бернські закони, де кожен, хто змінив віросповідання, втрачає не тільки своє звання, а й майно. Тож моє право на майно ніхто не заперечував, але його вартість, не знаю, яким чином, звелася до дуже незначної суми. Хоча в смерті мого брата були майже впевнені, але юридичних доказів її не було. Не маючи потрібних паперів, я не міг претендувати на його частку і без жалю залишив її батькові, який і користувався нею до кінця свого життя. Як тільки з юридичними формальностями було покінчено, і я отримав свої гроші, я витратив деяку їх частину на книги і помчав скласти решту до матусиних ніг. Серце моє всю дорогу радісно билося, і та мить, коли я вручив їй ці гроші, стала для мене в тисячу разів солодшою, ніж та, коли я сам отримав їх. Вона прийняла гроші з простотою, властивою великодушним людям, які, самі здійснюючи подібні вчинки без зусиль, дивляться на них без захоплення. Ці гроші майже цілком і з тією ж простотою були витрачені на мої потреби. Вона використала б ці гроші точнісінько так, якби отримала їх з іншого джерела.
99
Бантемпі Джованні Андреа (справжнє прізвище Анджеліні; 1624–1705) – італійський поет, композитор і музичний теоретик, автор кількох трактатів.
100
Банк’єрі Андріано (1568–1634) – італійський композитор, музичний теоретик, органіст і поет пізнього Відродження й раннього бароко.