Дідро і д’Аламбер тільки що почали укладати «Енциклопедичний словник», який спочатку задумувався лише як свого роду переклад словника Чемберса, схожого на переклад «Медичного словника» Джеймса, працю над яким щойно закінчив Дідро. Він захотів, щоб я взяв хоч яку-небудь участь у цьому другому починанні, і запропонував мені розділ про музику. Я пристав на цю пропозицію і написав статті, поспішно і дуже погано, за ті три місяці, які він мені дав, як і всім іншим авторам. Але тільки я один устиг до визначеного терміну. Я передав йому свій рукопис, який мені переписав начисто один з лакеїв пана де Франкея на ім’я Дюпон. Цей Дюпон мав дуже гарний почерк і за свою працю отримав десять екю з моєї кишені, які так ніколи й не були мені відшкодовані. Дідро пообіцяв мені винагороду від видавців, до розмови про яку згодом ані він, ані я не повернулися.
Робота над «Енциклопедією» була перервана арештом Дідро. «Філософські думки» накликали на нього деякі неприємності, що не мали наслідків. Інакше вийшло з його «Листом про сліпих», в якому не було нічого недозволеного, крім деяких натяків, що образили пані Дюпре де Сен-Мор і пана де Реомюра. І Дідро запроторили до Венсенського замку.[136] Неможливо передати, як засмутила мене ця звістка про біду мого друга. Моя похмура уява, яка завжди робила погане ще гіршим, була збентежена. Мені здавалося, що він залишиться там до скону. Я ледве не втратив розум. Я написав пані де Помпадур, благаючи її наполягти на звільненні Дідро або добитися, щоб мене ув’язнили разом з ним. Я не отримав ніякої відповіді на свій лист: він був дуже нерозсудливий, щоб мати якусь дію, і я не тішу себе думкою, що умови ув’язнення бідолашного Дідро були незабаром пом’якшені саме через моє втручання. Але якби це ув’язнення тривало й далі з тією самою строгістю, думаю, я вмер би з відчаю біля підніжжя цього злощасного замку. Втім, якщо мій лист мав мало користі, то я ним і не хвалився і розповів про нього лише небагатьом, так нічого й не сказавши самому Дідро.
Книга восьма
1749–1755
Закінчивши попередню книгу, я змушений був зробити перерву. Разом з новою книгою починається і довга низка моїх лихих пригод.
Постійно буваючи у двох будинках з числа найбільш блискучих у Парижі, я не забарився завести деякі корисні знайомства. У пані Дюпен я познайомився, між іншим, з молодим наслідним принцом Саксен-Готським[137] та бароном де Туном, його гувернером. У пані де Ля Попліньєр я познайомився з паном Сегі, другом барона Туна, відомим у літературному світі завдяки своєму прекрасному виданню творів Руссо. Барон запросив нас, Сегі й мене, провести день-другий у Фонтене-су-Буа, де у принца був власний будинок. Ми поїхали туди. Проїжджаючи повз Венсенський замок, я, побачивши його вежу, відчув такий біль у серці, що барон помітив це з мого виду. За вечерею принц заговорив про арешт Дідро. Барон, щоб викликати мене на розмову, звинуватив ув’язненого в необережності, я ж мав необережність гаряче захищати його. Мені пробачили цей надмірний запал як людині, схвильованій нещастям друга, і звернули розмову на іншу тему.
Там були ще два німці з почту принца: один, на ім’я Клюпфель, людина дуже розумна, був його капеланом і згодом став його вихователем, усунувши барона, другий, на ім’я Ґрімм, виконував при ньому обов’язки читця, чекаючи, поки йому підшукають яку-небудь іншу посаду, і більш ніж скромний вигляд його свідчив про крайню потребу. Того самого вечора ми з Клюпфелем зав’язали знайомство, що скоро переросло у дружбу. З Ґріммом ми сходилися не так швидко: він тримався дуже скромно і був далекий від того самовпевненого тону, якого набув згодом разом з покращенням свого становища. Наступного дня за обідом заговорили про музику. Він добре говорив про неї. Я був у захваті, дізнавшись, що він грає на клавесині. Після обіду принесли ноти, і ми грали цілий день на клавесині принца. Так почалася наша дружба, для мене спершу така втішна, а під кінець така згубна. Надалі мені доведеться багато говорити про неї.
Повернувшись у Париж, я дізнався приємну новину, що Дідро випустили з вежі й обмежили його ув’язнення Венсенським замком під його слово честі, дозволивши йому гуляти в парку і бачитися з друзями. Як тяжко мені було, що я не міг негайно ж помчати до нього! Але невідкладні справи затримали мене у пані Дюпен на два-три дні, що здалися мені вічністю, коли я аж палав з нетерпіння, і нарешті я полетів в обійми друга. Це була невимовна хвилина! Він був не сам, з ним були д’Аламбер і скарбник церкви Септ-Шанель. Але я нікого не бачив, крім нього, увійшовши, з криком кинувся йому на шию, міцно стиснув його в обіймах, виявляючи свої почуття тільки сльозами і риданнями, задихаючись від ніжності й радості. Ледве вивільнившись від моїх обіймів, він повернувся до церковника і сказав: «Бачите, добродію, як люблять мене мої друзі!». Весь у полоні почуттів, я не звернув тоді уваги на те, яку він зумів отримати з них вигоду, але через деякий час, міркуючи про це, я вирішив, що на місці Дідро я не про це б найперше подумав.
136
Венсенський замок – фортеця з високою вежею-донжоном у Венсенському лісі поблизу Парижа, де була резиденція французьких королів; у XVII ст. перетворена на в’язницю.
137
Наслідний принц Саксен-Готський – німецький принц із Саксен-Кобург-Готської династії, онук короля Франції Луї Філіпа І.