Це було нелегко, оскільки доводилося маскувати несправедливість в очах тих, хто мав їй сприяти. Доводилося обманювати чесних людей; треба було всіх усунути від мене, не залишивши мені жодного друга – ні малого, ні великого. Та що я кажу! Треба було влаштувати так, щоб жодного слова істини не дійшло до мене. Якби хоч одна великодушна людина прийшла і сказала мені: «Ви розігруєте добродійного, а тим часом ось що говорять про вас і ось на підставі чого про вас судять. Що ви на це скажете?» – істина восторжествувала б, і Ґрімм був би знищений. Він це знав, але він знав свою душу і оцінював людей відповідно. Мені боляче за честь людства, що він розрахував так правильно.
Ґрімм блукав наосліп, а тому просуватися до своєї мети мав поволі, щоб не спіткнутися. Ось уже дванадцять років він виконує свій план, а найважче ще попереду: треба обманути все суспільство. Ще є очі, що стежать за ним пильніше, ніж він думає. Він цього побоюється і ще не сміє виставити свої підступи перед людські очі.[177] Але він знайшов легкий спосіб залучити сюди владу, і ця влада вирішує мою долю. За її підтримки він посувається вперед з меншим ризиком. Оскільки представники влади не відзначаються прямотою, а ще менше схильні до щирості, то Ґрімму нічого побоюватися втручання когось із порядних людей. Перш за все йому потрібно, щоб я був оточений непроникним мороком, і щоб його підступи завжди були приховані від мене, бо він знає, що, з яким би лукавством він не снував свою змову, вона ніколи не витримає мого погляду. Хитра спритність цього наклепника полягає в тому, що він робить вигляд, ніби жаліє мене, і надає своєму віроломству видимості великодушності.
Я вловив перші наслідки цієї системи з глухих звинувачень з боку гольбахівського гуртка, хоча й не міг ні зрозуміти, ні навіть здогадатися, в чому ці звинувачення полягають. Делейр повідомляв мене в своїх листах, що мені приписують якісь злодійства; те ж саме, але більш таємничо, говорив мені Дідро. Але коли я вимагав пояснень від них обох, усе зводилося до тих чотирьох пунктів, які я згадував вище. Я відчував поступове охолодження в листах пані д’Удето. Я не міг приписати це впливові Сен-Ламбера, який писав мені й далі так само дружньо і навіть відвідав мене після свого повернення. Не міг я приписати причину цього і собі, тому що ми розлучилися з нею дуже доброзичливо, і з того часу тільки мій від’їзд з Ермітажу міг бути їй неприємний, але вона сама зрозуміла його необхідність. І ось, не розуміючи причини охолодження, яке вона заперечувала, але яке я добре відчував, я почав побоюватися всього. Я знав, що пані д’Удето дуже обережна зі своєю невісткою і з Ґріммом через їхній зв’язок із Сен-Ламбером, і боявся їхніх інтриг. Через це хвилювання знову відкрилися мої рани, і мої листи стали такими бурхливими, що вона припинила зі мною листування. Мені увижалися тисячі жахів, але що відбувалося насправді, я не міг побачити виразно. Таке становище нестерпне для людини з палкою уявою. Якби я був геть самотній і нічого не знав, я був би спокійніший, але моє серце ще зберігало прихильності, що давали моїм ворогам тисячу переваг переді мною, а слабкі промінчики світла, що пробивалися в мій притулок, дозволяли мені бачити лише всю чорноту таємниць, які від мене приховували.
Певен, що не витримав би цих дуже жорстоких мук, нестерпних для мого відкритого і прямого характеру, бо я не вмію приховувати свої почуття і боюся тих, які приховані від мене; але тут, на щастя, трапилося щось цікаве для мого серця, що відвернуло мене від того, чим я був поглинений проти волі, і це подіяло на мене цілющим чином. Відвідавши мене останній раз в Ермітажі, Дідро говорив мені про статтю «Женева», яку д’Аламбер написав для «Енциклопедії». Він розповів мені, що ця стаття, узгоджена з деякими високопоставленими женевцями, мала на меті влаштування в Женеві театру, що заходів уже вжито, і театр не забариться відкритися. Оскільки Дідро все це, схоже, подобалось і він не сумнівався в успіху, а в мене з ним було дуже багато інших спірних питань, крім цієї статті, я нічого не сказав йому. Але мене обурило запровадження цієї спокуси у мене на батьківщині, і я з нетерпінням чекав виходу в світ тома «Енциклопедії» з цією статтею, щоб вирішити, чи не можна дати на неї якої-небудь відповіді, яка відвернула б цей жахливий удар.[178] Я отримав цей том після того, як оселився на Мон-Луї, і побачив, що стаття написана дуже вправно, майстерно і гідна її автора. Це, проте, не змусило мене відмовитися від наміру відповісти на неї. Незважаючи на свій пригнічений стан, незважаючи на свої лиха і хвороби, сувору зиму і незручності мого нового житла, яке я ще не встиг як слід облаштувати, я взявся до роботи з такою старанністю, яка переборола все.
177
Відколи це написано, Ґрімм зробив цей крок з цілковитим і незбагненним успіхом. Мені здається, це Троншен додав йому необхідної мужності і вказав засоби. (Прим. автора.)
178
Руссо побоювався, що театр в його рідному місті сприятиме розтлінному впливу цивілізації.