За п’ятсот чи шістсот кроків звідти, на південь від Сен-П’єра, є інший острів, значно менший, необроблений і пустельний, немов одірваний колись бурями від великого; на його каменястому ґрунті ростуть тільки верби та деревій; але там є все ж таки доволі високий пагорбок, укритий зеленою травою і дуже привабливий. Форма озера – майже правильний овал. Береги його, менш багаті, ніж береги Женевського чи Невшательського озер, утворюють, проте, досить мальовничу панораму, особливо в західній частині, густо заселеній, облямованій виноградниками, що розкинулися під гірським пасмом. Вони нагадують виноградники у Кот-Роті, але не дають такого доброго вина. У напрямі з півдня на північ розташований судовий округ Сен-Жан, Бонвіль, Б’єн і на краю озера – Нідау, і все це впереміш із дуже милими селами.
Ось таким було це місце, яке я вподобав, і вирішив переселитися туди, покидаючи Валь-де-Травер.[223] Цей мій вибір так відповідав моєму миролюбному духові, моїй схильності до самоти і лінощів, що я зараховую його до тих найсолодших мрій, які найбільше захоплювали мою уяву. Мені здавалося, що на цьому острові я буду подалі від людей, захищений від їхніх образ, більш забутий усіма, – одне слово, зможу ще глибше поринути в насолоду бездіяльністю і споглядальне життя. Мені хотілося б так замкнутися на цьому острові, щоб зовсім не мати ні з ким спілкування, і я справді зробив усе можливе, щоб уникнути необхідності це спілкування підтримувати.
Питання стало про кошти для існування. Дорожнеча їстівних запасів, а ще трудність їх доставки робить життя на цьому острові значно дорожчим, ніж на континенті, до того ж мешканці острова цілком залежні від податкового збирача. Цю перепону вдалося подолати, скориставшись допомогою Дю Пейру – він люб’язно запропонував мені свої послуги, узявши на себе видання всіх моїх творів, за яке свого часу бралась була одна компанія, та пізніше відмовилася від своїх намірів. Я передав йому всі рукописи для цього видання, сам їх розподілив і впорядкував. Ще я додав до цього зобов’язання передати йому пізніше спогади про своє життя і доручив зберігання всіх моїх паперів з неодмінною умовою скористатися ними тільки після моєї смерті, адже я хотів спокійно скінчити свій життєвий шлях, більше не нагадуючи про себе публіці. А тієї довічної пенсії, яку Дю Пейру пообіцяв мені виплачувати, цілком вистачило б на мій вік. Мілорд маршал, отримавши назад усі свої маєтки, також запропонував мені пенсію – тисячу двісті франків на рік, та я погодився на вдвічі меншу. Він хотів надіслати мені весь капітал, але я відмовився, не знаючи, куди його помістити. Тоді він передав його панові Дю Пейру, в руках якого той залишається досі, а я отримую з нього довічну ренту на умовах, про які домовився з дарувальником. Отже, коли скласти докупи мій договір з Дю Пейру, пенсію мілорда маршала, дві третини якої мали виплачуватися Терезі після моєї смерті, і ренту в триста франків од Дюшена, я міг розраховувати на пристойне існування для себе, а після моєї смерті – для Терези, якій я залишав сімсот франків ренти як з пенсії Рея, так і мілорда маршала. Мені не треба було більше боятися, що вона чи я залишимося без шматка хліба. Але так уже судилося, що почуття власної гідності змусило мене відмовитися від забезпеченості, яку могли дати мені удача і моя праця, і що я помру таким же бідним, як і жив. Хай читач сам вирішить, чи міг я, не ставши останнім негідником, виконувати зобов’язання, якщо їх весь час намагалися зробити для мене принизливими і при цьому завбачливо позбавляли мене будь-якого іншого джерела існування, щоб я був змушений змиритися з моєю ганьбою. Так, ці люди навіть не сумнівалися, що моє рішення при такому виборі може бути іншим, давно склавши про мене думку, ніби я такий самий, як і вони.
223
Можливо, варто буде зауважити, що в мене залишився там завзятий ворог в особі такого собі пана Дю Терро, мера Верр’єра. Цього чиновника не надто шанували в окрузі, але його брат був чесною людиною і служив у конторі пана Сен-Флорантена. Мер іноді навідувався до брата ще до історії зі мною. Такі маленькі спостереження, самі по собі малозначні, можуть привести згодом до розкриття багатьох інтриг. (Прим. автора.)