Якщо в перших книгах герой «Сповіді» нагадує пікаро, якого кидає доля по дорогах життя, то починаючи з книги четвертої історія життя трансформується більшою мірою саме у роман-виховання. Руссо подає серію сцен, які у порівнянні з відкритим ексгібіціонізмом перших книг несуть лише певний відтінок самоуславлення і при цьому не позбавлені логіки сповідального слова. Існує час провини і час для її усвідомлення, Руссо не може закінчити твір виходом із земного раю, як зазначає Ф. Лежен в інтерпретації біблійної образності сповіді.
На відміну від інших текстів, що вписані в певну традицію, у той чи інший спосіб наголошують свій зв’язок з творами минулого та формують русло появи нових текстів, «Сповідь» Ж.-Ж. Руссо прагне вирізнятися відмежуванням від літературного контексту. Руссо не міг не знати про «Роздуми» Марка Аврелія,[248] «Сповідь» Авґустина, поготів «Досліди» Монтеня.[249] В книзі дев’ятій «Сповіді» Руссо прямо відгукується про текст Монтеня: «Я завжди сміявся з фальшивої наївності Монтеня, котрий, удаючи, ніби визнає свої недоліки, разом з тим приписує собі тільки ті, які привабливі, тоді як я завжди вважав і тепер вважаю, що я кращий з людей, проте певен, що хоч би якою була чиста людська душа, в ній неодмінно таїться якась огидна вада». Традиція автобіографії до Руссо мала два вектори: самопізнання, як це виведено у Авґустина, та розвиток особистості. Руссо зумів поєднати ці два вектори в один проект.
ХІХ століття повернулось обличчям до проігнорованого першими читачами текстового повідомлення «Сповіді» Руссо. Для Шатобріана,[250] Жорж Санд[251] проект Жан-Жака став моделлю для наслідування та перетворення у романтичному руслі. У практиці щоденникового письма суб’єкта ХІХ століття (як реальних людей в об’єктивній дійсності, так і героїв у художніх творах) також вбачали вплив «Сповіді». Відтоді людина, яка веде щоденник, пише про себе, виступає спадкоємцем Руссо. Текст «Сповіді» став подією в історії літератури. Без «Сповіді» Руссо не було б ані Шатобріана, ані Пруста, ані художника внутрішнього життя.
Текст Руссо з часу свого написання знав діаметрально різні оцінки. З виходом українського перекладу «Сповіді» надходить черга і нашому новому читачу ХХІ століття створити своє розуміння цього неймовірно багатопланового та неоднозначного твору. У дзеркалі сприйняття тексту «Сповіді» неодмінно постає образ реципієнта, можливо, не завжди ним усвідомлений. Написана більше двохсот років тому «Сповідь» Ж.-Ж. Руссо вічно несе з собою тривожне запитання: кого ми в цьому дзеркалі побачимо?…
Юлія Павленко
248
Римський імператор здійснює пошуки себе як простого громадянина Всесвіту (Марк Аврелій. Наодинці з собою: Роздуми. – Львів: Літопис, 2007. – 212 с.).
249
Мішель Ейкем де Монтень (1533–1592) – французький богослов, філософ, есеїст-мораліст. Французькою мовою слово «дослід» звучить як «есе». Руссо не раз наголошував на впливі на нього твору Монтеня. Попри це, саме «Сповідь» Руссо мала вирішальне значення для розвитку психологічної літератури, адже в тексті Жан-Жака вперше здійснюється усвідомлення повноти людського досвіду через вкладання його в історію, тоді як досліди Монтеня не були сформовані в цілісне дослідження та зображення особистості.
250
Шатобріан Франсуа-Рене де (1718–1786) – перший французький письменник-романтик, «Замогильні записки» (1848–1850), за заповітом письменника, мали побачити світ за 30 років після його смерті.