Ось чи не єдиний раз, коли я не розчарувався, підкорившись єдино своїм схильностям. Привітність, товариськість і простота звичаїв місцевих мешканців зробили світське життя приємним для мене. Любов до суспільства, що зародилася в мені в той час, чудово доводить, що коли я не люблю жити серед людей, то винні в цьому вони, а не я.
Шкода, що савояри небагаті, хоча, мабуть, було б шкода, якби вони були багатими, тому що такі, які савояри нині, вони – найкращий і найтовариськіший народ, який я коли-небудь знав. Якщо є на світі містечко, де насолоджуються життям у приємному і поважному товаристві, то це Шамбері. Провінційне вельможне панство, що збирається в ньому, має тільки найнеобхідніше для життя, бо у них немає можливості досягти більшого, і, не будучи в змозі задовольнити своє честолюбство, вони змушені йти за порадою Кінея.[76] Молодість вони присвячують військовій справі, а під старість повертаються мирно доживати свого віку у себе вдома. Честь і розум керують цим розподілом життя.
Жінки сповнені краси, але могли б обійтися і без цього, бо мають усе, що може посилити чарівливість краси і навіть замінити її. Показово, що я, завдяки своїм заняттям перебачивши в Шамбері багатьох молодих дівчат, не можу згадати жодної, котра не була б чарівна. Читач скаже, що я був схильний вважати їх чарівними, і, можливо, матиме рацію, але у мене не було потреби прикрашати їх. Справді, не можу без утіхи згадувати своїх юних учениць. Чому б мені не назвати тут наймиліших з них і не пережити разом з ними знову щасливі хвилини солодкої і невинної втіхи?
Першою була мадемуазель Мелларед, моя сусідка, сестра учня пана Гема. Це була дуже жвава брюнетка, ласкава, сповнена грації і не легковажна. Вона була трохи худорлява, як і більшість дівчат її віку, але її блискучі очі, стрункий стан і привабливе личко подобалися й без повноти. Я приходив до неї вранці. Зазвичай вона була ще неодягнена, з недбало заколотим волоссям, прикрашеним якою-небудь квіткою, яку знімала, щоб причесатися, коли я йшов.
Більше за все на світі я боюся гарних неодягнених жінок, у пишному вбранні вони встократ менш небезпечні. Мадемуазель де Мантон, до котрої я заходив пополудні, була завжди елегантна і справляла на мене враження таке саме приємне, але вже інакше. У неї було волосся попелястого кольору, вона була дуже гарненька, соромлива, білошкіра, у неї був чистий, дзвінкий і співучий, як флейта, голос, який, проте, ще не уповні розвинувся. На грудях у неї виднівся шрам від опіку окропом, і блакитна шийна хустинка не цілком його приховувала. Ця відмітинка іноді привертала мою увагу, і невдовзі я перестав помічати сам шрам. Мадемуазель де Шаль, друга моя сусідка, була цілком розквітлою, високою, широкоплечою і повнотілою дівчиною. Вона була гарна, але не красуня. Зате в ній можна було відзначити привітність, рівний характер і природну доброту. Її сестра, пані де Шарлі, найвродливіша жінка в Шамбері, сама більше не вчилася музики, вона брала уроки для своєї дочки, ще зовсім юної, але краса якої, що тільки зароджувалася, обіцяла зрівнятися з красою матері. На жаль, дівчинка мала рудаве волосся.
У монастирі Візитації у мене була ще одна учениця, молода француженка, прізвище якої я забув, але вона заслуговує на місце у списку тих, кому я віддавав особливу перевагу. Вона засвоїла повільний, протяжний тон черниць і цим самим протяжним тоном співуче висловлювала дуже дотепні речі, які зовсім не поєднувалися з її манерами. Втім, вона була ледача і не надто намагалася показувати свій розум – цю особливу милість вона виявляла не кожному. Лише через місяць чи два після початку наших занять вона вдалася до цього засобу, щоб зробити мене стараннішим, до чого я не міг привчити себе сам. Мені подобались уроки, коли я вже на них приходив, але мені не подобалося відчувати себе зобов’язаним іти на урок і необхідність приходити на призначену годину. Обмеження і підлеглість нестерпні мені у будь-якому вигляді, вони можуть змусити мене зненавидіти навіть саму втіху. Кажуть, у магометан удосвіта вулицями проходить людина, вигуками закликаючи чоловіків до виконання свого подружнього обов’язку. У ці години я був би поганим турком.
76