Про себе я відзначив ці її слова.
Між тим Ансельм, схилившись до Бертради, заговорив:
— Цей сакс не повинен так чинити з донькою короля Генріха. Подумати тільки, хто він — і хто ви. Адже, зізнаюся, і в нього пір’ячко на писку. Хочете дізнатися, чому він так зволікає з вашим переїздом у Гронвуд?
Бертрада відразу пожвавішала, але абат давав зрозуміти, що його повідомлення — не для сторонніх вух. Але він помилявся, вважаючи, що в Бертради можуть бути від мене таємниці. І хоча мене попросили вийти, щоб товстун почувався вільніше, за годину я вже знав, у чому річ.
На жаль, абат виявився телепнем. Йому спало на думку, що дізнавшись про датську дружину графа, яка мешкала в Гронвуді, він налаштує Берт проти Едгара, та насправді вийшло навпаки. Перешкоди завжди тільки підбадьорювали її, а те, що Едгар здатен звернути увагу на іншу, було для неї ніби та в’язка хмизу для пригаслого полум’я її закоханості.
Розповідаючи мені про цю Гіту Вейк, вона раз у раз підходила до вікна й цікавилася, куди поїхав Едгар. Вона перебирала кінчик коси і ставила безглузді запитання, поки врешті-решт відчайдушно вигукнула: невже є хтось, хто може означати для Едгара більше, ніж вона, жінка, що так вивищила його?
Як на мене — їй варто було б рідше нагадувати про це чоловікові. Подяка — важкий тягар, і не кожен чоловік любитиме жінку тільки з почуття обов’язку.
Едгар повернувся вже на другий день. І хоча Бертрада миттю зачинилася в своєму покої, невдовзі відімкнула йому, коли чоловік сказав, що привіз дещо для неї. І як же посміхалася Бертрада, вгледівши подарунок, — кольє з бурштинових крапель, скріплених золотими кульками, що прозоро світилися.
Едгар сам застібнув кольє на шийці дружини.
— Кажуть, бурштин утворюється зі смоли. Але мені більш подобаються перекази, що це сльози русалок.
Я подумки чортихнувся. Як же легко купити жінку, навіть доньку короля, звичайною дрібничкою. Дорогою, проте, дрібничкою. Мені такого за всю свою платню не придбати.
А поки що я тихенько покашляв у кулак, привертаючи увагу Бертради. Розумниця Берт відразу все зрозуміла. Відступила від чоловіка, гордовито звела підборіддя.
— Наважуся запитати, мілорде, чому цю прикрасу ви привезли мені, а не вашій коханці?
Едгар стояв до мене спиною, я не бачив його обличчя. Була лише невелика пауза. Але коли він заговорив, голос його звучав спокійно.
— Міледі, про яку коханку йдеться?
— У вас їх багато?
Браво, Берт!
Але тут вона не стрималася.
— Мова йде про саксонку, яку ви поселили в Гронвуд-Кастлі.
Граф тільки знизав плечима.
— Саксонка? Моя коханка? Вас ввели в оману, мадам. Гронвуд тільки ваш замок. Він зведений для вас. І він чекає на вас. Ми вирушаємо туди негайно.
Я відвернувся, коли вони обійнялися. Що ж, бурштинове кольє, та ще й замок на додачу — тут чиє завгодно серце розтане.
Коли я побачив Гронвуд-Кастл, моя ненависть до Едгара Армстронга досягла межі. А проте я не міг стримати захоплення — я, що бачив немало фортець і замків вельмож і королів.
Гронвуд ще пах свіжим вапном, оліфою і деревиною, але який він був прекрасний! Ці різьблені кам’яні склепіння, ці напівкруглі арки, кручені колони, гвинтові сходи, це приголомшливе центральне вікно з вітражами, здатними змагатися з найзнаменитішими соборами Європи!
Остаточно добудовано було тільки головну вежу — донжон. На масивні стіни, які обступали цитадель, каменярі ще підіймали вантажі, чувся стукіт кельм. У зовнішніх дворах скрізь громадилися купи щебеню, корита з розчином вапна. Проте було легко уявити, який вигляд матиме Гронвуд, коли роботу буде закінчено. В центрі — величний донжон, гігантська шестикутна вежа, кожен із кутів якої вінчають навісні дозорні башточки. Довкола донжона — внутрішній дворик із садом, плацом для навчання вояків і каплицею. Далі — внутрішня фортечна стіна, чиї куртини[49] сполучають круглі вежі з приміщеннями для гарнізону та іншими службами. Друга стіна, трішки нижча, але така само масивна, охоплює величезний простір зовнішнього двору, де розташовані помешкання челяді, господарські споруди, скотарні, псарня і голубівня. У велетенській надворотній вежі закріплено ланцюги надворітного мосту, перекинутого через наповнений водою рів, за ровом височіє земляний вал, увінчаний частоколом із загострених колод.
Таким чином, донжон був оточений трьома майже нездоланними лініями оборони, а зовні, за стінами замку, шуміло невелике містечко — з тих, які зазвичай виникають навкруг подібних твердинь. Тут уже мешкали будівники з сім’ями, ковалі та каменярі, а по неділях сюди з’їздилися околишні жителі на торги, й тут виник ринок.