Напевне, я злякалася. Але ще більше розгнівалася. Зробила крок уперед.
— Як ви посміли?!
Мій голос несподівано гучно розрізав нічну тишу.
— Як посміли?! Забирайтеся геть!
Вони чекали чого завгодно, тільки не цього. Я бачила, як Уло навіть позадкував першої миті. Це додало мені сили.
— Я тут господиня і велю: в ім’я Бога і Його Пречистої Матері вкладіть мечі в піхви і зникніть. Інакше, присягаюся пам’яттю Херварда, звістка про ваш розбій пошириться на всі землі Денло!
Вони поступово приходили до тями.
— Хто вона? — запитав хтось.
Інший голос відповів:
— Це господиня. Гіта зі Святої Хільди.
— Черниця?
Я бачила, як Уло перехопив меча зручніше. Навіть розгледіла його усмішку під наносником шолома, коли він, не зводячи з мене погляду, звертався до своїх людей:
— Чого ви сторопіли? Ця дівчинка неповнолітня й підопічна Ансельма. Він же звелів навести тут лад до свят. Тож сміливіше. А ця пані… Ха! Вона лише байстря розбійника Херварда.
— Сам ти байстря сатани! — почула я ззаду гарчання Утреда.
Я озирнулася. Вони всі були тут. З тесаками, лезами від вил, сокирами. Я почула, як Цедрік сказав доньці:
— Біжи нагору, Ейвото, поквапся запалити вогонь на вежі.
Я знала — це сигнал. Жителі фенів побачать полум’я на Тауер Вейк, кинуться на підмогу й тоді не уникнути прибульцям помсти. Вони опиняться в пастці, їх просто переб’ють. А потім з’являться каральні війська, щоб помститися повсталим за кровопролиття.
А дурень Уло нацьковував своїх людей:
— Чого позадкували? Ця дівка з її смердами — бунтівники. Пси, болотяні саксонські свині, які посміли чинити опір волі преподобного Ансельма…
— Ах ти нормандський пес! — розгнівався Цедрік, наступаючи і перехоплюючи зручніше сокиру.
Я зупинила його.
— Назад!
Я сама була в гніві, але прагла стриматися.
— Чого ви, воїни, вирішили, що маєте право гавкати на моїх людей, ніби собаки на овець? Ви прийшли зі зброєю — і це в переддень Різдвяного миру! Навіть Ансельм зречеться вас, якщо ви порушите закон, і сам поквапиться віддати вас до рук шерифа Едгара, коли стане відомо, що ви спровокували різанину.
Уло розреготався. Тепер він стояв просто переді мною.
— А хто дізнається, що тут було? Фени добре бережуть свої таємниці. Ми потопимо ваші порізані тіла в болотяному багні. І твоє, красуне. Але спершу я дізнаюся, чи така сама діра між ніг у пані, як і в її саксонських рабинь.
Далі все відбулося миттєво. Почувся ніби звіриний рик — і темним духом промайнув Утред. Уло щойно був із мечем, та ось він уже стоїть навколішки й мій вояк заніс над ним ножа.
— Іду пам’ятаєш, убивцю?
Змах ножа — і я бачу, як неприродно відкинулася голова нормана й темна кров бризнула на мене з рани на його шиї.
Я закричала.
А потім… Мене відштовхнули. Брязкіт заліза, запах крові, крики, миготіння тіл у тумані. Хтось упав з греблі у воду. А з мороку, з пітьми фенів чулися крики, зблискували вогні. Бійня, трупи, хтось побіг, і мене знову штовхнули.
Старий Цедрік перехопив мене впоперек і потяг назад у вежу. Я й не знала, наскільки дужий старий рів.
— Побудьте тут, пані.
Він майже кинув мене на підлогу та метнувся назад, у гущу сутички на дамбі.
Я підхопилася. Мене трусило. Треба було це зупинити. Як? Я не знала. Хотіла вискочити, але Труда затримала мене.
— Не втручайтеся, леді Гіто. Чоловіки знають, що роблять. Так було завжди. На йоль і за старих часів приносили жертви.
Я навіть розгледіла в півмороку її урочисту посмішку.
— Ти не розумієш! — кричала я. — Це безбожно.
— Усе я розумію. І молодець Утред, помстився за свою дівчину.
Зовні гул посилювався. І звідусіль, зусібіч долітав старий саксонський клич:
— Білий дракон! Білий дракон за стару Англію!
Згори гвинтовими сходами спускалася Ейвота. У руці — запалений смолоскип, а вигляд урочистий, ніби в язичницької жриці. І вона посміхалася.
— Фени піднялися!
На Різдво в монастирі Святої Хільди завжди бувало весело. Стіни прикрашали гілками омели, вічнозеленого гостролисту з червоними ягодами. Приходили діти, співали різдвяні кероли,[28] а черниці готували для них постановку мікралів.[29] Потім були маски й починалося Різдво — свято, коли весь світ тріумфує і люди чекають змін на краще, вибудовують плани, ворожать. І, звісно, веселяться.