— Я не хотіла так засмучувати тебе, дитино моя. І я зовсім не наполягаю на твоєму побаченні з рідними. Проте хай інші вважають, що ти вирушиш у Хантлей. Ходімо, я поясню, куди маю намір тебе послати і з яким дорученням.
Її слова заспокоїли мене. Дивно влаштована людська душа. Щойно я була цілковито під владою переживань, а ось мене розбирала вже найзвичайнісінька цікавість. І знову промайнула думка, що все це якось пов’язано з Гітою.
Слідом за ігуменею я зійшла до її покою. Тут усе було скромно: білі стіни, лава біля стіни, ложе, килимок для поклонів перед розп’яттям. Біля вікна стояло крісло. Матінка Бріджит сіла в нього, жестом вказала мені на ослінчик біля своїх ніг.
— Моє доручення стосується Гіти Вейк. Ти не здивована?
Я мовчала, й вона вела далі, не втрачаючи нагоди нагадати: в тому, що трапилося з Гітою, є частка моєї провини.
— Учора тут побував наш гідний покровитель панотець Ансельм. Він дуже переймається долею колишньої підопічної. Десять років він був її опікуном, десять років невпинно дбав про неї, як і ми всі, чекав, що якось онука знаменитого Херварда прийме постриг, відійде від мирського життя й цілком присвятить себе служінню Господові. Але через твоє потурання, Отиліє Хантлей, усі намагання преподобного Ансельма марні.
Я опустила очі. Так, саме моє потурання призвело до того, що Гіта пішла з монастиря. Але зараз я несподівано подумала, що абат не зовсім безкорисливий, прагнучи повернути колишню підопічну в стіни обителі. Бути опікуном дуже вигідно. До того ж, якщо Гіта вирішить стати черницею, то перед постригом повинна буде підписати зречення від своїх прав і дарчу на користь Ансельма. Тому її вихід з-під його впливу несподівано завадив йому примножити багатства й розлютив його настільки, що абат повів війська у фени. Проте чи не надто я несправедлива до преподобного Ансельма? Адже я нічого не знаю, що трапилося з Гітою відтоді, крім того, що вона перебуває під заступництвом шерифа. А про Едгара Армстронга я чула тільки гарне.
— Я слухаю, матінко.
Мати ігуменя встала, пройшлася кімнатою. Я помітила, як нервово вона перебирає чітки.
— Бачиш, Отиліє, молодим душам у пору їхнього дозрівання властиві несподівані, часом навіть відчайдушні вчинки. І благо, якщо поряд із юною особою мудрий наставник, який направляє її своєю зрілістю і досвідом. Але якщо юна душа опиняється під впливом людини негідної, гріховної — тоді сам сатана тріумфує і залишається вірити лише, що ангел хранитель вступатиметься за заблукалу вівцю і поставить на її шляху іншого наставника, доброго і справедливого, який зуміє вивести її з юдолі скорботи і зла.
— Амінь, — прорекла я, поки не розуміючи до чого вона веде.
Ігуменя зупинилася просто переді мною. Її чорне строге одіяння пожвавлював тільки білий апостольник. І я мимоволі помітила, як тремтять, поблискуючи, позолочені чітки в її сухорлявій руці.
— Чи відомо тобі, Отиліє, що таке датська дружина?
— Так. Це старий, ще язичницький звичай. Чоловік привів у дім дружину, але живе з нею не вінчаним. По суті, це гріх, але старі звичаї завжди повільно відмирають. Часто чоловік вінчається з однією жінкою заради законного продовження роду і примноження багатств, але в його домі може з’явитися й друга дружина, яку він бере по любові.
— З похоті, ти хочеш сказати?
— Так, звісно.
— І ти розумієш, що в такої датської дружини з похоті, немає ані престижу, ні становища законної дружини. Що, по суті, вона є наложницею, про яку лихословлять за спиною, яку не пускають у пристойний дім, а чернь навіть плює їй услід.
Я знизала плечима.
— Але датською дружиною зазвичай стають жінки низького походження, для них це лише привід вивищитися і жити в кращих умовах. Зазвичай їх не засуджують так жорстоко. Особливо, якщо їхній пан забезпечує їх надійним захистом і…
— А якщо датською дружиною стала дівчина шляхетної крові?
Я почала здогадуватися, і душу мою заполонив холод.
— Sanctissima![44] — тільки й видихнула я, перехрестившись.
Матінка Бріджит кивнула.
— Бачу ти все зрозуміла. На жаль, наша Гіта погубила власну душу. Стала звичайною повією. І її спокусник той Едгар Армстронг, про якого ми так довго були незаслужено високої думки.
Чомусь я пригадала, як раніше ігуменя підлабузнювалася до шерифа. А ще — яке надзвичайне збудження виникало в Гіти щоразу, коли він приїздив у Святу Хільду. Моє бідолашне Місячне Срібло… Знеславлена, збезчещена, принижена. Внучка великого Херварда, саме перебування якої в нашій обителі приносило нам стільки гордості. І ось тепер… Я зрозуміла, чому хвилюється за її долю Ансельм.