Я понишпорила в пам’яті, шукаючи дати. Напевне, той суд відбувся задовго до чи після 1590 року, інакше Метью не вибрав би цього відрізка часу для нашої подорожі в минуле. Але наступні слова Хенкока виштовхнули з моєї голови всі думки, хронологію та історію.
— Із Бервіком або з якимось новим завданням, яке Метью отримав від Конгрегації і яке він хоче виконати нашими руками.
— Конгрегація? — Марлоу звузив очі й підозріло поглянув на Метью. — Значить, це правда? Значить, ти — один із її таємничих представників?
— Звісно, що правда! А як ти гадаєш — завдяки кому ти іще не висиш на гілляці, мій шановний Марлоу? — Хенкок окинув поглядом кімнату. — Тут є що-небудь попити, окрім вина? Терпіти не можу оці твої французькі замашки, Метью! Чим тобі ель не подобається?
— Припини, Дейві, — стиха мовив Гелоуглас своєму приятелеві, не зводячи очей з Метью.
І я теж не зводила з нього очей, із жахливою ясністю усвідомлюючи правду.
— Скажи мені, що це не так, що ти — не член Конгрегації, — прошепотіла я. — Скажи, що ти не приховав це від мене.
— Я не можу тобі цього сказати, — відрізав Метью. — Я обіцяв, що будуть таємниці, але не буде брехні, пам’ятаєш?
Мені стало зле. У 1590 році Метью був членом Конгрегації, а Конгрегація була нашим ворогом.
— А Бервік? Ти ж казав, що мені не загрожуватиме небезпека стати жертвою полювання на відьом?
— Ніщо з того, що відбувається в Бервіку, не матиме до нас жодного стосунку, — запевнив мене Метью.
— А що сталося в Бервіку? — з тривогою в голосі спитав Волтер.
— Перед тим як ми виїхали з Честера, прийшла новина з Шотландії. Перед Днем усіх святих у маленькому селі на схід від Единбурга відбулося величезне зібрання відьом, — пояснив Хенкок. — І там знову йшлося про отой гігантський шторм, який здійняли голландські відьми влітку цього року, та про стовпи морської води, що провістили прихід істоти зі страхітливою міццю.
— Влада оточила й упіймала десятки бідолах, — продовжив Гелоуглас, і досі не зводячи своїх арктично-блакитних очей з Метью. — Звідниця з міста Кіт, така собі вдовиця Семпсон, чекає в темниці Голіруд Пелес на допит, який має влаштувати їй король. Хтозна, скількох іще спіткає її доля, перш ніж все це скінчиться?
— Не допит, а тортури, — пробурмотів Хенкок. — Кажуть, що на ту жінку начепили відьомську вуздечку, щоб вона більше не мала змоги наслати закляття на його величність; її прикували ланцюгом до стіни й тримають без харчів та питва.
Я різко опустилася в крісло.
— Значить, це одна з обвинувачуваних? — спитав Гелоуглас, звертаючись до Метью. — Хотілося б, щоб ти відповів мені так, як оцій відьмі: таємниці, але не брехні.
Метью відповів лише після тривалої паузи.
— Діана — моя дружина, Гелоугласе.
— Ти покинув нас у Честері заради якоїсь жінки? — із жахом у голосі спитав Хенкок. — Але ж ми мали зробити роботу!
— Ти маєш звичку безпомилково хапатися за палицю не з того боку, Дейві, — сказав Гелоуглас, переводячи на мене погляд. — Кажеш, твоя дружина? — обережно спитався він. — Наскільки я розумію, ти вигадав про шлюб для того, щоб задовольнити допитливість звичайних людей і пояснити її присутність у твоєму домі, поки Конгрегація вирішує її долю?
— Вона не лише моя дружина, — зізнався Метью, — вона — моя пара.
Вампіри парувалися на все життя, якщо їх спонукала до цього інстинктивно виникаюча комбінація з симпатії, прив’язаності, пристрасного бажання та сексуального потягу. Й узи, утворені в результаті такого сполучення, могла розірвати лише смерть. Вампіри могли одружуватися багато разів, але більшість із них парувалися лише один раз у житті.
Гелоуглас вилаявся, але лайка потонула в здивованих вигуках його напарника.
— А його святість заявив, що доба чудес минулася, — скрикнув Хенкок удавано радісним голосом. — Нарешті Метью де Клермон знайшов собі пару. Але не звичайну непоказну жінку й не належним чином вишколену жінку-вампіра, яка добре знає своє місце. Такі нашому Метью не підходять. Якщо він уже вирішив осісти й зажити з однією жінкою, то це неодмінно має бути відьма. У такому разі, ми маємо тепер більше клопотів, аніж порядні мешканці Вудстока.
— А що трапилося у Вудстоці? — спитала я Метью, насуплюючи брови.
— Та нічого особливого, — невимушено відповів він. Але мене більше цікавило, що скаже кремезний блондин.
— У якоїсь старої шкапи у базарний день сталися корчі та конвульсії. І вони винуватять у цьому вас. — Гелоуглас оглянув мене з ніг до голови, немов намагаючись збагнути — як же хтось настільки непоказний міг накоїти стільки лиха.