Ізабелла на це пристала, і Курт поїхав з Еммою до Баварії. Еріх слова додержав, призначив Кодета в лісову команду, а в лісі на нього чекала донька. Кодет| зворушений зустріччю, розповів їй, що весь свій капітал, 2–3 мільйони крон, заховав у два роялі з власної фабрики, які можна розпізнати по тому, що мають довкола назви марки «Орфей» півколо з двох лаврових гілочок.
— А що сталося з Кодетом? — запитав Клубічко.
Емма вдавала, що не знає, а потім призналася, що Боденшатц одразу ж послав його до табору знищення, де він і загинув. Дочка її хоч і сказала Еріхові та Куртові, що коштовності сховані в роялях марки «Орфей», але подробиці про лаврові гілочки затаїла, одразу ж зміркувавши, що було б найкраще, коли б ті роялі знайшла вона сама. А ці двоє кинулися шукати роялі. Боденшатц одержав відпустку і зобов'язався, що віддасть партії Генлейна половину скарбів, а свої витрати в Чехословаччині буде компенсувати англійськими фунтами. Курт, що став уже групенфюрером, приїхав до Віртера і від імені нацистської партії категорично наказав йому розповісти про роялі все, що знає. Однак Віртер сказав лише, що два роялі марки «Орфей» є в Празі. Курт уповноважив оглянути роялі Герберта Ванке, молодого карловарського генлейнівця. Проте Герберт нічого в них не знайшов, так само як і Еріх в трьох роялях у Карлових Варах, про які довідався від Віртера. Їм стало ясно, що діла не буде, поки вони не домовляться з Віртером про поділ здобичі. Але скоро вони зметикували, що Віртер збирається усе забрати сам. Коли б це було в Німеччині, то гестапо одразу б витягло з нього таємницю, але в Чехословаччині вони були безсилі. Віртер пішов на переговори тільки тоді, коли Еріх пригрозив, що Кодетова дочка зголоситься, як законна спадкоємниця майна, і вимагатиме, щоб тутешні установи розшукали майно з його допомогою.
— Якщо я не помиляюсь, то ви сказали це Віртерові під час розмови на Садовій, тридцять два? — перебив її Клубічко.
Бертон ствердила.
— І при цьому ви, певно, натякнули йому, що були б змушені розповісти органам влади про його роль у трагічному кінці вашого колишнього чоловіка?
— Так, я йому про це сказала, — відповіла вона тихим голосом.
— Це була ваша ідея чи Боденшатцова?
— Це була ідея моєї доньки. Вона ще в Баварії вдавала, ніби закохана в Еріха і збирається вийти за нього заміж.
— Але Віртер, здається, не дуже злякався і сказав вашій доньці лише про «Орфея» в Празькій консерваторії? А що було далі?
— Що Еммі в консерваторії не пощастило, ви, певно, знаєте. Боденшатца це розлютило, а він взагалі шалений, я сама його боялась. Він взяв Віртера в лабети і пригрозив, що коли той не скаже, де стоїть другий позначений «Орфей», то йому буде непереливки. Віртер попросив двадцять чотири години на роздуми. Коли строк минув, він сказав мені, що «Орфей» схований у місці, накресленому на плані, який він мені вранці дасть. Але тут прийшли ви і забрали його, перше ніж він виконав обіцянку. Нам, щоправда, одразу ж спало на думку, що план у нього в сейфі. Ми відчинили сейф і взяли карту, де, крім уже відомих місць, було позначено також третій пансіонат. Потім ми довідались, що Віртер попросив у вас захисту.
— Хто вам про це сказав? — запитав Клубічко.
— Не знаю… я її не знаю… — відповіла Бертон.
—Її? Це була жінка?
— Так. Я знаю про неї лише те, що вона — колишня коханка Еріха. Еріх мав багато коханок, він подобався жінкам.
— Та жінка, що давала відомості Боденшатцу, працює в поліції?
— Я вже вам сказала, що нічого про неї не знаю. Знаю лише, що вона інформувала Еріха про кожен крок тутешньої поліції.
— Вам недобре? — запитав Клубічко в Тикача, який усе помітніше хвилювався.
— Ні, можете провадити допит далі,— відповів Тикач.
— Чи Курт Гейдлер теж знав довірену особу Боденшатца?
— Не знаю… не думаю… принаймні він ні разу не згадував, що говорив з нею.
— Якщо я вас добре зрозумів, ви були переконані, що такий рояль стоїть в концертному залі третього пансіонату, бо Віртер позначив це місце на плані?
— Так, але він нас обдурив. Коли Еріх пішов туди з кількома тутешніми генлейнівцямн, там не виявилось нічого. Еріх повернувся такий розлючений, що коли б Віртер був поруч, убив би його.
— Проте Віртер уже був у поліції.
— Не зовсім так. Еріх подзвонив до своєї знайомої і дізнався, що Віртера звільнили з-під арешту і повезли до «Імперіалу».
Тикач, який весь час почував себе недобре, почав прислухатися,
— А ви знаєте, чому ми звільнили Віртера?
— Гейдлер сказав мені, що Еріх вжив заходів у місцевому секретаріаті СДП. А звідти пригрозили шефові поліції, що партія поскаржиться органам влади. Шеф подзвонив до Праги, і йому звеліли негайно відпустити Віртера.
— Я ж казав, що Віртера вбив Петровіцький, — пробурчав Тикач. — А що вам відомо про дальші події? — запитав він Бертон.
— Боденшатц подзвонив комусь в «Імперіал» і довідався, що Віртера поселять у покої з виходом на терасу. Потім він поїхав туди.
— Очевидно, він хотів дістати у Віртера пояснення, чому той позначив на своєму плані неправильне місце?
Бертон кивнула головою:
— Але тут сталося непередбачене. Щоб полегшити справу, урядовець «Імперіалу» наказав дати Віртерові снотворне, а кельнер намішав його не лише у каву, а й у карафку з чаєм. Коли прибув Еріх, Віртер, як і детектив, що його стеріг, спав так міцно, що всі спроби його розбудити були марні. Еріх розлютився і вдарив Віртера кастетом дужче, ніж хотів. Побачивши, що Віртер конає, утік, нічого не довідавшись.
— Що мене дивує,— втрутився Клубічко, — то це те, чому він одразу ж не накивав п'ятами.
— На це була причина, — відказала Бертон своїм тихим голосом. — Ми дізнались, що до Віртера приїде з Німеччини його колишня коханка Баумрук. Еріхові спало на думку, що вона, можливо, знає Віртерову таємницю, але перш ніж ми з нею змогли поговорити, її затримала поліція. Еріх про це довідався своїм звичайним шляхом. На той час він уже став зовсім безтямним і вигадав божевільний план: за допомогою своєї довіреної викрасти Баумрук із поліції і примусити її сказати все, що знає.
—І йому пощастило?
— Цього я не знаю, — відповіла Бертон. — Еріх сказав, що Баумрук поки що нічого не сказала, що він випустить її на волю і буде за нею стежити, бо вона, очевидячки, піде туди, де стоїть рояль. Більше я від нього вісток не мала.
— А де ви її тримали? — запитав Тикач.
— Еріх замкнув її в льох ресторану «Вахтмайстер».
— Послухайте, — знову устряв Клубічко, — а яку роль, власне, грав у цьому Курт Гейдлер?
— Я гадаю, що Берлін доручив йому стежити за перебігом справи.
— А не спадало вам на думку, що ви нічого не одержите, коли скарби вашого чоловіка знайдуться?
— Так, але я повірила, коли нам як запоруку дали тисячу фунтів стерлінгів.
Довгий допит стомив її, і вона попросила дозволу відпочити. Тикач був проти, але Клубічко примусив його погодитись.
— Вам і самому треба відпочити, — сказав він. — Ніколи б не повірив, що порівняно легкий допит міг би стомити такого досвідченого криміналіста, як ви.
Тикач сумно глянув на нього і знизав плечима.
— Гаразд, ходімо вип'ємо десь по чарці.
— Коли дозволите, — відповів Клубічко, котрий за ним занепокоєно стежив, — я заведу вас в одне пристойне місце. Нічого не маєте проти «Прекрасної принцеси»?
— Зроду не був там, — зауважив Тикач.
—І даремно, бо там збираються справжні гурмани. Гастрономи не вдаються до злочинів, це створіння миролюбні. Вони єдині безтурботні істоти серед нас. Я часом люблю серед них відпочити.
— Може, і я робив би так, коли б мав вашу платню, — пробурчав Тикач.
— Вона не набагато більша за вашу, але я не маю на шиї сім'ї.
— Кажуть, ви багато витрачаєте на книжки.
Клубічко глянув на нього невпевнено.
— Уже Трампус роздзвонив?