– Ви маєте рацію, – співчутливо промовив Крилатий. – Часто страх перед покаранням і докори совісті бувають страшнішими, ніж саме покарання.
Визнання Чилікіним своєї вини давало право Крилатому вважати, що повторне слідство справи № 3-172 (г) доведено до кінця. Але щоб закріпити ці свідчення, треба було ще зробити експеримент слідства на місці події, а також одержати підтвердження свідка Вітковського. Невже він і тепер буде відмовлятися?
Після приїзду до Сімферополя Чилікіна взяли під варту. Давати таке розпорядження Крилатому було неприємно, але служба є служба. Того ж дня він послав виклик у Майкоп.
Вітковський приїхав зразу ж після одержання телеграми.
На допиті тримався, як і раніше, слово в слово повторив свої попередні свідчення. Він не здогадувався, що Чилікіна арештували і що той признався. Крилатого дивувала впертість Вітковського, обурювало те, що комсомолець, молодий викладач може бути таким нещирим.
Зрозуківши, що свідок більше нічого не скаже, Крилатий вирішив говорити з ним відверто.
– Ось що, Вітковський, пора нам закінчувати розмову. Пригадуєте, при нашій першій зустрічі ви образились, коли я поставив під сумнів вашу чесність… Тоді я ще не мав досить фактів і не міг довести, що ви покриваєте Чилікіна, приховуєте правду. А тепер ця можливість у мене є.
Крилатий склав аркуші протоколу, піднявся. Йдучи до дверей, сказав Вітковському:
– Прошу вас пройти зі мною. Вітковський сполотнів, коли до слідчої кімнати ввели арештованого Чилікіна.
– Дімо!.. – якось здушено скрикнув він.
– Здрастуй, Володю, – просто і дуже спокійно привітався з ним Дмитро.
– Ти… Ти тут? – запитав Вітковський.
– Як бачиш, – в словах Чилікіна чулася гіркота.
Крилатий, уважно спостерігаючи за друзями, сів за стіл. Розклав свої папери, запалив.
– Так ось, Чилікін, – заговорив він, – ваш друг заперечує ваші свідчення. Виходить, ви наговорили на себе.
Чилікін сумно подивився на Вітковського:
– Зараз, Володю, відмовлятися ні до чого. Кажи про все, як було, – і про штопор, і про вм'ятину… Я сам шкодую, що вмовив тебе мовчати…
– Я ж не знав, що ти розповів, – тихо сказав Вітковський. – Тому й мовчав… Інакше ти не вважав би мене товаришем.
Крилатий повернувся до нього і з докором промовив:
– Невірне у вас поняття дружби, Вітковський. Своїм мовчанням ви змусили друга два роки мучитись, жити під страхом. Та й суд не покарав би його суворо, якби він тоді сам заявив про все. Ви хоч тепер це усвідомлюєте?
– Не міг же я змусити його піти до слідчого і признатися, – заперечив Вітковський, опустивши очі. – Дмитра зразу ж судили б. А йому теж хотілося вчитись, закінчити технікум, здобути спеціальність, бути корисним суспільству. Адже життя дається тільки раз.
– Вірно, тільки один раз, – переклав Крилатий з місця на місце папку, – і прожити його треба так, як говорив Микола Островський.
– А я тепер стільки років даремно втрачу, – з болем промовив Чилікін. – Найкращих…
Гарячий вогник в його очах згас. Голос перервався. Дмитро замовк, судорожно ковтаючи слину.
Вітковський розгублено глянув на нього, не знайшовши слів для втіхи.
Крилатий, помовчавши, сказав:
– Не втрачайте надії, Чилікін. Радянський суд гуманний, – і, протягнувши Вітковському чистий аркуш паперу, повернувся до перерваної розмови – Пишіть про все, як було. А в майбутньому я раджу вам розуміти дружбу щиріше.
Коли Вітковський виклав на папері все, що від нього вимагали, Крилатий, уважно прочитавши його свідчення, підколов списаний аркуш до інших, зав'язав шнурки сірої папки.
– Вам у Сімферополі більше нічого робити, – сказав він Вітковському. – Повертайтеся до Майкопа, виховуйте майбутніх чемпіонів, рекордсменів і прищеплюйте їм справжнє почуття дружби. А нам з вами, – звернувся він до Чилікіна, – доведеться поїхати до Євпаторії. Відвідаємо Волкову.
– Навіщо? Я не хочу. У мене нема й найменшого бажання знову потрапляти туди, де все це сталося… – втомлено заперечив Дмитро.
– Але експеримент слідства на місці вкрай потрібний, – пояснив йому Крилатий. – Без нього я не можу закінчити справу.
– Я ж про все признався, і Вітковський це підтвердив.
– Все одно. Без експерименту слідства не можна. Прощайтеся з другом, поїдемо.
Чилікін підійшов до Вітковського, мовчки потис руку, поривчасто обійняв.
– Тримайся, Дїмо, – стиснув його за лікоть Вітковський. – Пройде час, і ти знову будеш з нами…
Того ж вечора, повернувшись з Євпаторії, Крилатий підшив останні документи в справу № 3-172 (г): фотографії Чилікіна, зроблені на квартирі Волкової, план кімнати, де трапилось нещастя, докладне пояснення, як і чим був нанесений удар Ключині. Залишалося лише написати обвинувальний висновок. А тоді вже можна доповідати прокурору області, що повторне слідство євпаторійської події закінчено.
Крилатий довго сидів, схилившись над чистим аркушем паперу. Доля Дмитра Чилікіна турбувала його по-людському глибоко. Як слідчий, він зробив усе, щоб мати Ключини знала правду про смерть свого сина. Тепер найпростіше – покарати Чилікіна по статті 136 (а) і засудити до п'ятнадцяти років позбавлення волі або застосувати гуманніше покарання – ув'язнити на шість-вісім років. Та чи злочинний Чилікін? Чи небезпечний він для суспільства? На ці питання Крилатий переконано відповідав собі: «Ні!»
Детально аналізуючи життєвий шлях обвинуваченого від моменту евакуації в Ашхабад до злополучного новосілля на Роздольній, 82, з часу виїзду з Євпаторії до зустрічі з ним на кар'єрі, Крилатий зробив висновок, що Чилікін, який вчинив злочин внаслідок патологічного афекту, може залишатися на волі, якщо його візьме на поруки виробничий колектив. Адже важливо не просто суворо покарати хлопця, а виховати його, допомогти стати справжньою людиною. Шість чи вісім років умовного ув'язнення будуть достатньою мірою впливу на Чилікіна, щоб він до кінця усвідомив свою вину.
Дописуючи останню сторінку справи № 3-172 (г), Крилатий виклав в обвинувальному акті всі ці думки, вірячи, що суд погодиться з ним.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
Коли суддя прочитав вирок, Дмитро Чилікін не зразу повірив у те, що почув. Схвильований, блідий, він стояв, схиливши голову, тримаючись за край бар'єра, а в його вухах ще лунало: «… засудити до восьми років ув'язнення умовно».
Значить, суд повірив йому, повірив майстру Червонцеву, який від імені всього заводу поклявся своїм трудовим життям вивести його, Дімку Чилікіна, на вірний шлях!
Дмитро крізь сльози глянув у зал. Він був наповнений заводськими людьми, які піднялися з місця і, стоячи, гаряче аплодували, схвалюючи рішення суду. Особливо раділи хлопці з молодіжної бригади, голова місцевкому, комсорг Олекса Бунін, вахтер з прохідної, парторг, слідчий Крилатий, мадам Волкова, Володька Вітковський, словом, всі, хто був у клубі заводу «Крымметровес».
Тільки у матері не було сили підняти руки. Вона сиділа в першому ряду і плакала від радощів, її заспокоював майстер Червонцев.
Звільнений з-під варти, Дмитро кинувся до них, гаряче обійняв. Міцно притиснувшись один до одного, вони втрьох вийшли на вулицю.
Над містом розкинулось синє небо. Дмитро згадав, що такого ж кольору були очі Тамари Кручі.
Де вона зараз, його перша любов?