— Тсс!.. Міцніше тримайся за поручень…
Куховарка, що визирала з кухні в підвалі, бачила лише ноги тих, хто виходив.
Моріс де Сен-Ф'якр повернувся до замка саме в ту хвилину, коли дім зазнав цього нашестя. Він приголомшено дивився на селян. А ті, в свою чергу, запитували себе, чи не повинні вони йому щось сказати. Граф обмежився тим, що мовчки привітався до них і квапливо щез за дверима кімнати, звідки одразу ж долинула його розмова з Марією Васильєвою англійською мовою.
Мегре був у церкві. Паламар з гасником у руці переходив від свічки до свічки. Священик перевдягався у ризниці.
Праворуч і ліворуч були сповідальні з зеленими завісками, що мали ховати грішників від поглядів сторонніх. Мегре пригадав ті часи, коли його голова не діставала до завіски, і тому він не міг за нею сховатися.
За його спиною дзвонар, що не бачив його, зачиняв важкі двері, грюкав засувами.
Аж тоді комісар поминув неф і зайшов до ризниці, здивувавши священика своєю появою.
— Пробачте, панотче! Передусім я хотів би запитати вас про одну річ…
Він бачив перед собою серйозне священикове обличчя з правильними рисами, очі його, здавалося, гарячково палали.
— Вранці сталося щось незбагненне. Графинин молитовник, що лежав на її ослінчику, раптово зник, і його знайшли під накидкою вашого служки, отут у ризниці…
Тиша. Чути було лише приглушені кроки паламаря по килиму в церкві та стукіт дзвонаревих підборів, що йшов до бічних дверей.
— Тільки четверо мали змогу… Прошу вас вибачити мені… Служка, паламар, дзвонар і… я!
Голос священика був спокійний, обличчя освітлене лише наполовину рухливим вогником свічки. З одного кадила до стелі вилася тоненька цівка блакитного диму.
— Тобто?..
— Це я взяв молитовник і приніс його сюди, сподіваючись…
Коробка з облатками, чаші для причастя, двоголосий дзвінок — усе було на своєму звичному місці, як і тоді, коли малий Мегре був церковним служкою.
— Ви знали, що було в молитовнику?
— Ні!
— В такому разі…
— Я прошу вас, пане Мегре, не задавати мені більше запитань. Таємниця сповіді…
Мимовільна асоціація думок. Комісарові пригадалися уроки закону божого. В пам'яті виринув образ Епіналя — такий, яким він закарбувався йому, коли старий кюре розповідав історію середньовічного священика, що волів аби йому вирвали язика, аніж він має зрадити таємницю сповіді. Образ був такий чіткий, наче від часу розповіді не минуло тридцять п'ять років.
— Ви знаєте, хто вбивця… — тихо промовив Мегре.
— Це знає хіба Всевишній… Даруйте, мені треба відвідати одного хворого…
Вони вийшли з церкви. Навколо неї був садок, огороджений невисоким парканом, що відділяв його від дороги. З замка виходили селяни й зупинялися купками, щоб погомоніти про цю трагічну подію.
— Ви думаєте, панотче, що ваше місце не там, де…
Тут вони зіткнулися з лікарем, що пробубонів собі під ніс:
— Скажіть, панотче, вам не здається, що це нагадуватиме ярмарок?.. Треба, аби хтось навів там порядок, хоча б для того, щоб підтримати належний настрій у селян!.. А, і ви тут, комісаре!.. Гаразд! Ви непогано попрацювали… Тепер півсела звинувачує молодого графа у… Надто після приїзду цієї молодої особи!.. Управитель вестиме розмову з фермерами, щоб зібрати сорок тисяч франків, які, здається, потрібні для…
— Годі!
Мегре пішов од них. Йому стало гірко на душі. Отже, його вже звинувачують у всьому цьому безладді. Якої помилки він припустився? Що зробив не так? Він багато віддав би, щоб події розгорталися з якоюсь послідовністю, в певному логічному порядку.
Мегре попрямував до корчми, де зайнято було половину місць, і почув лише закінчення кинутої кимось фрази:
— Якщо їх не знайдуть, йому доведеться сісти до в'язниці…
Марі Татен була саме втілення невтішного горя. Вона метушилася по корчмі, дрібочучи ногами, мов бабуся, хоч їй було не більше сорока.
— Це ви просили лимонад?.. Хто замовляв два кухлі пива?..
Жан Метейє щось писав у своєму кутку й інколи підводив голову, прислухаючись до розмов.
Мегре підійшов до нього, але не зміг розібрати, що той писав… На папері було виведено щось бісерним почерком, рівними рядками, кожному рядкові передували порядкові номери: 1, 2, 3…
Секретар готував свій захист, не гаючи часу доти, поки приїде адвокат!
Якась жінка сказала неподалік од нього:
— Там не було навіть чистого простирадла, довелося йти до управителевої жінки, щоб та дала своє…
Блідий, із змученим обличчям, але з очима, в яких горіла рішучість, Жан Метейє вивів бісером наступний пункт: 4…