А тут іще оце відчуття чиєїсь настирливої ноги.
— Чи не краще змінити тему розмови? — промимрив адвокат, п'яний як чіп.
— Панове… — почав був священик.
— Пробачте! Ви повинні віддати мені ваш час принаймні до півночі! Як я вже сказав, перша гіпотеза… Хай йому біс! Ви зовсім збили мене, і я втратив нитку міркувань…
І, немов для того, щоб віднайти її, він налив собі повну чарку віскі.
— Мені відомо, що моя мати дуже вразлива. Я підкладаю папірець їй у молитовник, просто так, щоб налякати, до того ж заразом і розчалити, розраховуючи повернутись наступного дня й попросити в неї грошей, сподіваючись, що вона буде поступливіша… Але є ще й інша гіпотеза! А чому б я не міг хотіти вбити, так, і я теж? Адже ще не всі гроші Сен-Ф'якрів з'їдено! Дещо ще залишилось! А в моєму становищі трохи грошей, хай навіть їх зовсім мало, можуть означати порятунок! Я здогадуюся, що Метейє тримає в руках духівницю на свою користь. Але вбивця не може бути спадкоємцем… І хіба не його першого запідозрили б у злочині? його, що так часто буває у друкарні в Мулені! Його, який, живучи в замку, може коли завгодно підкласти папірець у молитовник! То ж чи не приїхав я до Мулена у суботу по обіді? І хіба не очікував я там, у товаристві коханки, наслідків своєї махінації?..
Він підвівся й підняв чарку.
— За ваше здоров'я, панове… Ви всі такі похмурі… Я дуже шкодую… Усе життя моєї матері протягом останніх років було похмуре… Хіба не правда, панотче?.. Було б справедливо, щоб хоч в останню її ніч тут стало трохи веселіше…
Він зазирнув комісарові просто в очі.
— За ваше здоров'я, пане Мегре!
З кого він кепкував? З нього? З усіх присутніх?
Мегре почував себе наче під гіпнотичним впливом, проти якого марно й намагатися щось вдіяти. Деякі особи у певний момент свого життя вступають у стадію повного розквіту духовних сил, і в цей недовгий час вони, так би мовити, підносяться над усім людством і над самим собою.
Так буває з гравцями; хтось із них у Монте-Карло виграє одразу ж, яку б не зробив ставку. Так буває, коли якийсь депутат опозиції, доти нікому не відомий, своєю промовою вибиває ґрунт з-під уряду, скидає його і сам перший дивується, оскільки він хотів лише побачити кілька рядків у «Журналь офісьєль».
Моріс де Сен-Ф'якр зараз переживав таку стадію. У ньому прокинулась сила, про яку він сам і гадки не мав, і всім присутнім не лишалось нічого іншого, як покірно схилити голови.
— Проте чи не алкоголь підніс його на цю хвилю?
— Повернімось до того, з чого ми почали цю розмову, панове, адже ще не північ… Я сказав, що вбивця моєї матері серед нас… І довів, що ним міг бути я або будь-хто інший з присутніх, за винятком, мабуть, лише комісара і доктора! Та і в цьому я не переконаний… І я сповістив про його близьку смерть… Чи дозволите ви мені продовжити гру в гіпотези? Убивця знає, що закон безсилий проти нього. Але він знає також, що нас кілька чоловік, тобто що залишиться кілька чоловік, не менше шести, які знають про його злочин… І тут знову ми опиняємося перед кількома можливими розв'язаннями… Перше — найромантичніше, найближче до Вальтера Скотта… Проте слід відкрити нові дужки… Що є особливістю цього злочину?.. Те, що було принаймні п'ять осіб, які оберталися навколо графині… П'ятеро осіб, які були зацікавлені в її смерті і які, можливо, — кожен із свого боку, — обмірковували, як це зробити… Лише один наважився… Лише один убив!.. Гаразд! Мені легко зрозуміти, що цей чоловік міг би скористатися з цього вечора, щоб помститися іншим… Адже йому кінець!.. То чому ж не висадити в повітря всіх нас?..
І Моріс де Сен-Ф'якр з чарівною усмішкою подивився на кожного по черзі.
— Чи це досить романтично? Старий обідній зал старого замка, свічки, стіл, заставлений пляшками… Потім опівночі смерть… Не забудьте, що це водночас відверне скандал… А завтра люди кинуться сюди і нічого не зрозуміють… Говоритимуть про фатальність або про анархістський замах..
Адвокат засовався на стільці й занепокоєно озирнувся на темряву, що панувала менше як за метр від столу.
— Дозвольте нагадати вам, що я лікар, — пробурмотів Бушардон, — і порадити кожному випити чашку дуже міцної кави…
— А я, — повільно промовив священик, — вам скажу, що в цьому домі є покійник…
Сен-Ф'якр якусь мить вагався. Чиясь нога знову злегка зачепила ногу Мегре, який одразу ж нахилився, але й цього разу запізно.
— Я просив вас зачекати до півночі… Ми розглянули лише першу гіпотезу… А є й друга… Убивця, зацькований, охоплений жахом, пускає собі кулю в лоба… Але я не вірю, що він так зробить…