— Дуже прошу всіх перейти до курильної! — заверещав адвокат, підводячись і чіпляючись за спинку свого стільця, щоб не впасти.
— І, нарешті, є ще третя гіпотеза… Хтось, кому дорога честь цієї родини, приходить на допомогу вбивці… Стривайте… Питання дуже складне… Хіба не треба уникнути скандалу?.. Хіба не треба допомогти вбивці закінчити рахунки з життям!.. Револьвер тут, панове, на однаковій відстані від кожного… За десять хвилин буде північ… Повторюю всім, що рівно опівночі вбивця буде мертвий…
Цього разу слова ці прозвучали так, що всім перехопило подих.
Жертва там, нагорі, з нею слуга… А вбивця тут, оточений сімома чоловіками…
Сен-Ф'якр одним духом вихилив свою чарку. Чиясь нога весь час злегка торкалася ноги Мегре.
— Лишається шість хвилин… Чи не правда, за Вальтером Скоттом? Тремтіть, пане вбивця…
Він був п'яний і пив іще й іще!
— Не менше як п'ять осіб прагнуть обібрати стару жінку, що лишилася сама на світі, без чоловіка, без співчуття… Один таки наважився… Вирішить або бомба, або револьвер, панове… Бомба, що висадить у повітря всіх, або револьвер, що покарає лише злочинця… Лишається ще чотири хвилини…
Він додав сухо:
— Не забувайте, що ніхто не знає!..
Він схопив пляшку віскі, налив усім по черзі, починаючи з Мегре і кінчаючи келихом Еміля Готьє.
Не налив він тільки собі. Може, він уже досить випив? Одна свічка згасла. Незабаром погаснуть й інші.
— Я сказав — опівночі… Ще три хвилини… Це скидалося на аукціон..
— Лишається три хвилини… дві… Вбивця має вмерти… Можете розпочати молитву, панотче… А ви, докторе, чи взяли ви з собою інструменти?.. Дві хвилини… півтори…
І весь час біля ноги Мегре була чиясь настирлива нога. Він не наважувався нахилятися, щоб не пропустити очікуваного видовища.
— Як на мене, я піду звідси! — заволав адвокат, підводячись.
Всі дивилися на нього. Він стояв, учепившись руками за спинку стільця і не насмілюючись зробити три кроки, що відділяли його від дверей. Він хитнувся.
І в ту ж мить пролунав постріл. Всі сиділи непорушно, мов закляклі.
Згасла друга свічка, і одразу ж Моріс де Сен-Ф'якр упав, вдарившись плечима об спинку готичного стільця, похилився на лівий бік, спробував підвестися, але знову впав — головою на руки кюре — й завмер.
Розділ X
ЖАЛОБНА ВСЕНОШНА
Усі наступні події були вкрай заплутані. І там, і тут щось відбувалося, а коли вже можна було перевести дух, кожен з присутніх міг розповісти лише про маленьку частку подій, про те, що спостерігав особисто.
— Я бачив його так, як зараз вас. Він залишив свою машину біля в'їзду до села…
— Ви не маєте інших доказів?
— Маю! Сьогодні після обіду церковний служка прийшов до мого банку зі своєю матір'ю… Саме вона примусила його говорити… Невдовзі після злочину граф хотів забрати в хлопчика молитовник і пообіцяв йому певну суму грошей…
Мегре остаточно втратив терпіння, йому здавалося, що його залишено поза грою!
Це була комедія, справжня комедія! Чому доктор посміхається собі в борідку? І чому священик потихеньку забирає руки з-під голови Сен-Ф'якра?
Комедія, фарс і драма водночас.
І справді, несподівано граф де Сен-Ф'якр звівся на ноги, наче прокинувся від сну. Погляд його був суворий, а губи кривилися в іронічній, але зловісній посмішці.
— Йди-но сюди й повтори мені це!.. — гримнув він.
І тут пролунав страшний зойк. Еміль Готьє кричав, мов несамовитий, вчепившись в руку Мегре, наче шукав у нього порятунку. Але комісар відступив, лишаючи двом чоловікам вільне поле бою.
Принаймні один з присутніх нічого не розумів — Жан Метейє. Він був переляканий майже так само, як і банківський клерк. До всього упав один із свічників, запахло горілим.
Адвокат загасив пожежу, виливши на скатерть вино з пляшки.
— Йди-но сюди!
Це наказ! Не виконати його було просто неможливо — це відчувалося з тону, яким були сказані ці слова.
Мегре схопив револьвер. Досить йому було глянути, аби переконатися, що револьвер заряджений холостими патронами.
Отже… Моріс де Сен-Ф'якр упав головою на руки священикові… Шепнув тому кілька слів, і ось усі вважають, що він мертвий…
Зараз це була вже зовсім інша людина. Він здавався вищим на зріст, поважнішим. Він не зводив очей з молодого Готьє, і раптом управитель підбіг до вікна, розчинив його й крикнув синові:
— Стрибай сюди…
Ідея непогана. Усі були такі вражені, панувало таке замішання, що в цю мить Готьє мав шанси втекти.
Чи навмисне зробив це маленький адвокат? Звичайно, ні! Або ж алкоголь додав йому відваги. В усякому разі, коли втікач кинувся, він раптово висунув уперед ногу, і Готьє простягнувся на підлозі.