Він підвівся не сам. Дужа рука схопила його за комір, підняла, поставила на ноги, і він знову заверещав, побачивши, що це рука Сен-Ф'якра.
— Не ворушися!.. Хай хтось зачинить вікно…
І він ударив свого бранця кулаком в обличчя. Той одразу ж заюшився кров'ю.
— Тепер говори! Давай!
Ніхто не втрутився… Ніхто навіть і не подумав про це, настільки всім було очевидно, що підвищувати голос серед них має право тільки один.
Татусь Готьє прошепотів Мегре на вухо:
— Хіба ви дозволите йому?..
Аякже! Моріс де Сен-Ф'якр зараз був господарем становища!
— Ти бачив мене в ту ніч, про яку йдеться, це правда!
Потім він звернувся до інших:
— Знаєте де?.. У під'їзді.. Я мав увійти, а він виходив… Я хотів узяти дещо з фамільних коштовностей для продажу… Ми зіткнулись ніс у ніс у цій темряві… Був мороз… ця падлюка сказала мені, що виходить від… Здогадуєтесь? Виходить з кімнати моєї матері, саме так!..
Вже тихцем, недбалим тоном додав:
— Я відмовився од свого плану й повернувся до Мулена.
Жан Метейє витріщив очі. Адвокат потирав підборіддя, скоса позираючи на келих.
— Звичайно, Готьє міг збрехати… Але ж вони були удвох у домі, і він також міг сказати й правду… Як я щойно пояснив, він був перший, хто скористався з жахливого стану старої жінки… Метейє з'явився значно пізніше… Відчуваючи, що його становищу щось загрожує, Метейє, можливо, і сам спробував би помститися… Хотів би я знати… Вони не довіряли один одному… І обоє були проти мене… Адже так, Готьє?.. Добродій, що підписує липові чеки й тиняється вночі біля замка, не насмілиться звинуватити когось, боячись, щоб не арештували його самого.
І вже іншим тоном:
— Сподіваюся, ви пробачите мені, панотче, і ви також, докторе, що я розгрібаю перед вами цю купу сміття… Але ж було вже сказано, що справжньому правосуддю тут немає чого робити… Адже так, пане Мегре?.. Ви зрозуміли це, коли щойно я штовхав вас ногою під столом?..
Він міряв кроками кімнату, то з'являючись у колі світла, то зникаючи в пітьмі. Він справляв враження чоловіка, який зберігає зовнішній спокій лише ціною нелюдського зусилля. Інколи він підходив до Готьє так близько, що міг його зачепити.
— Яка спокуса схопити револьвер і вистрілити! Так! Адже я сам сказав: злочинець має вмерти сьогодні — опівночі! А тоді ти став би захисником честі Сен-Ф’якрів.
Він ударив знову, просто в обличчя. Очі Еміля Готьє були як у звіра, що конає. Він похитнувся від удару і, заюшившись, мало не заплакав од болю, страху і відчаю.
Адвокат хотів втрутитися, але Сен-Ф'якр відштовхнув його.
— Прошу вас, облиште, ви!
Одним цим словом «ви» він підкреслив ту відстань, що була між ними. Так, Моріс де Сен-Ф'якр залишався господарем становища.
— Пробачте, панове, але мені ще треба виконати одну невелику формальність.
Він навстіж розчинив двері й обернувся до Готьє.
— Сюди!..
У того ноги наче приросли до підлоги. У коридорі було темно. Він не хотів опинитися там сам на сам із своїм ворогом.
Та це тривало недовго. Сен-Ф'якр наблизився до нього, вдарив іще раз, так, що Готьє вилетів у хол.
— Нагору!
І він показав на сходи, що вели на другий поверх.
— Комісаре! Попереджаю вас, що… — захлинався управитель.
Священик одвернувся. Він страждав, але не мав сили втручатися. Усі були знесилені до краю, і Метейє налив собі в келих, що трапилося під руку, так йому пересохло в горлі.
— Куди вони йдуть? — спитав адвокат.
Вони йшли вздовж коридора — там була кам'яна підлога, і кожен крок озивався луною. Поруч комісара важко дихав старий Готьє.
— Ви знали все! — повільно, дуже тихо промовив Мегре, звертаючись до управителя. — Ви були у змові, ви й ваш синочок! Ви вже загарбали ферми, заставні на землю… Але Жан Метене був для вас небезпечний… Усунути графиню… І в той же час здихатися цього альфонса, на якого лягла б підозра…
Зойк болю. Доктор вийшов у коридор подивитися, що там відбувається.
— Нічого! — сказав він. — Цей мерзотник не хоче йти на гору, і йому допомагають піднятися…
— Це жахливо!.. Це злочин!.. Що він робить?.. — заволав старий Готьє, кидаючись уперед.
Мегре рушив за ним, а потім вийшов і доктор. Вони підійшли, до сходів саме тоді, коли двоє там, нагорі, вже були біля дверей покою небіжчиці.
Вони почули голос Сен-Ф’якра:
— Заходь!
— Я не можу… Я…
— Заходь!
Приглушений удар. І знову.