— Ви обидва матимете змогу зникнути по-англійському під час…
— Під час похорону?.. В такому разі мені треба викликати таксі по телефону.
— Саме так…
Священик був у стихарі, Ернест і ще двоє служок — у чорних сутанках. Хрест ніс кюре з сусіднього села. Усі йшли швидко, бо було холодно.
Селяни купками юрмилися біля під'їзду замка. Всередині будинку нічого не було видно. Нарешті двері відчинилися й з'явилася труна, яку несли четверо чоловіків. За ними виднілася чиясь висока постать. Це був Моріс де Сен-Ф'якр. Він ішов випроставшись, запалі очі почервоніли.
Він був не в чорному. Один він був не в жалобі.
Проте, коли він, зупинившись у дверях, окинув поглядом натовп, усі відчули себе трохи ніяково.
Він вийшов із замка сам, нікого не було поруч. І сам-одии він ішов за труною…
Зі свого місця Мегре бачив будинок управителя, що був колись його домівкою, а тепер стояв із наглухо зачиненими дверима й вікнами.
В замку жалюзі теж були спущені. Лише з вікон кухні визирали обличчя слуг.
Дзвони били не вгаваючи.
Мегре глянув на графа — той дивився на нього.
Чи не помилився комісар? Йому здалося, що на губах Моріса де Сен-Ф'якра майнула усмішка. Але то була не скептична усмішка гульвіси-парижанина, прогорілого синка порядних батьків.
Усмішка ясна, довірлива…
Під час меси всі почули слабкий сигнал таксі? То малий паскудник тікав у супроводі очманілого з похмілля адвоката.
ПІСЛЯМОВА
«Завод Сіменона…»
Так назвали сусіди будинок Жоржа Сіменона, одного з найпопулярніших письменників сучасності.
В кожному жарті є трохи правди. Особливо наявно присутня вона в цьому доброзичливому жарті сусідів «батька» Мегре.
Ім'я Сіменона давно вже не потребує рекомендацій — воно відоме не лише в країнах, де розмовляють французькою мовою, романи його перекладено десятками мов світу; цілком певної цифри не назвав би й він сам.
«Завод» прокидається о восьмій. І одразу ж починає працювати великий, добре злагоджений конвейєр, що діє з математичною точністю.
Будинок великий. Власне, це замок, хоч і в модерному стилі.
Сорок кімнат (більшість із них робочі, так би мовити, виробничі приміщення).
Комутатор на двадцять сім телефонів.
Електронні прилади, апарати для розмноження копій тощо.
Близько двадцяти телевізорів.
Двадцять службовців. Майже всі вони в більшій або меншій мірі причетні до випуску продукції.
Сіменон має також дружину і четверо дітей (не враховуючи онуків, звичайно).
Два кабінети шефа — в одному він приймає видавців і кінопродюсерів, підписує контракти, веде всілякі ділові розмови; другий — святилище, де акуратно розкладають щоранку п'ятдесят — не більше й не менше — жовтих олівців, заструганих до гостроти бджолиного жала. А «для душі» — імпозантна колекція з трьохсот люльок. Сіменонова люлька, на відміну від люльки Мегре, не вигадана, а цілком реальна.
Мало хто з випадкових туристів, які тисячами мандрують по Швейцарії, уздовж мальовничих берегів Женевського озера, може здогадатися, що у великому білому будинку, який скидається більше на чистенький молокозавод або скромний пансіон для благородних дівиць, міститься одна з найбільших і найупорядкованіших приватних творчих лабораторій.
Уславлений письменник Жорж Сіменон живе тут з 1955 року.
Його видавець нещодавно оголосив, що в березні 1969 року має побачити світ двохсотий роман Жоржа Сіменона.
Проте чи вірогідна ця майже фантастична цифра — двісті?
— Жорж Сіменон, — розповідає його видавець, — написав свій перший роман у шістнадцять років. Зараз йому шістдесят п'ять. Таким чином, середня продуктивність на рік становить чотири романи.
Проте ці підрахунки не охоплюють написаного під псевдонімами. Адже лише в 1928 році він написав і опублікував сорок романів під десятьма псевдонімами.
До початку 1969 року Сіменон був виданий — лише за приблизними даними — не менш як двадцятьма вісьмома мовами, загальним тиражем триста мільйонів примірників. За його романами — а вони легко піддаються екранізації — поставлено шість десятків художніх кінофільмів. Сімдесят шість романів Сіменона стали основою близько вісімдесяти телевізійних фільмів. Роль комісара Мегре зіграли сімнадцять артистів.
Цікаво, що до недавнього часу телевізійні фільми за творами Жоржа Сіменона йшли в десятках країн, крім Франції. Обурений тим, що французька телевізійна компанія (ОРТФ) самоправно зняла й показала серію телефільмів про інспектора Бурреля, Сіменон заприсягся, що нізащо не дозволить ОРТФ показати «справжнього» Мегре. Дирекції ОРТФ довелося п'ять років умовляти «батька» Мегре, поки народився сімнадцятий Мегре (артист Жан Рішар).