Клим нарешті відпив зі склянки і закусив картоплею. П’ятиденку, коли кожен працівник мав власний графік вихідних, він застав уже в університеті.
— Я ж студент. А у батька — зелений.
Вайсман усміхнувся:
— З п’ятиденкою і справді складно було. Бо коли у тебе третій день вихідний, а у жінки четвертий, то ти з нею ніяк не зустрінешся. Цурес[21]! Але хоч би який день був вихідним, зелений, червоний чи жовтий — а на суботу випадає рідко, зрозуміло? А субота для них — святий день. Я їм кажу: святкуйте свій шабат в інші дні. Тим більше, зараз уже з п’ятиденки перейшли на шестиденку — то святкуйте на шостий день, коли у всіх вихідний.
— І що? — поцікавився Клим.
— Кажуть, що не можна. Бог не велить. Тому не йдуть працювати. Бо гріх. А наш Катеринослав, щоб ти знав, був третім єврейським містом імперії. Більше жило тільки в Одесі та Бердичеві. А євреї ж не найдурніші люди, вони таки можуть приносити користь радянській Батьківщині.
— Можуть.
— А значить, що виходить? Виходить, що релігія відволікає продуктивні сили та напряму шкодить економіці. І єврейська релігія, і християнська. Бо християни теж у неділю не працюють. І значить, викорінити цей пережиток — це наш, мій внесок у справу індустріалізації... Ти допивати будеш чи будеш на неї молитися? — запитав він раптом, вказуючи рукою на склянку.
— Буду, — кивнув Клим і похапцем випив пекучу рідину.
Вайсман налив собі ще. Клим догриз картоплину і взявся за рибу. Пити більше не хотілося — голова і без того гуділа від надміру вражень.
— От диви, що тут написано, — Вайсман висмикнув з-під останньої картоплини газету «Зоря». — Дніпропетровська область сьогодні дає республіці 20 відсотків сталі і чверть усього чавуну. А якби не євреї?.. Тьху ти!.. Тобто якби не рабини? І не попи? Отож.
Клим уже пройнявся ненавистю до всіх служителів культу і був готовим негайно йти закривати єврейську семінарію. Єдине, що його тривожило, — депеушник мав на поясі кобуру з револьвером, а він — ні.
— Ну що, вперед! — перехиливши склянку і повернувши її на графин, підсумував господар кабінету.
Перша бойова операція — це вам не перша чарка і навіть не перша дівчина. Тут усе набагато серйозніше.
— Товаришу Вайсман, якщо ми йдемо на операцію, то чи не можна мені теж пістоля, щоб я міг захистити Батьківщину?
Вайсман засміявся.
— Від кого? Від рабинів? Не сміши. Це ж тобі не куркулі. Вони, як мою волину бачать, одразу мають мойри[22], а там і патронів немає, — похлопав він себе по кобурі. — Наша зброя — ручка і чорнила.
Проте попри таку гучну заяву, на операцію вони взяли з собою двох бійців із найближчого відділку ОГПУ. Як пояснив Вайсман, це було зроблено для солідності, адже євреї дуже поважають владу, тому чим більше мундирів буде у полі зору, тим спокійніше все мине.
— Якби ти був у формі, в принципі, удвох би впоралися, а так — хай бачать, що прийшов балабуст[23]!
Сутінки ховали в собі темні закрути вулиці, що йшла поміж приватних будинків, — рідко коли вікна світилися, немовби господарі щось приховували.
— Мій штінкер[24] сказав, що у домі старого меламуда ввечері працює хедер. Вікна затуляють, щоб ніхто не бачив.
— Хедер — це школа, а меламуд це хто? — не зрозумів Клим.
— Меламуд — це вчитель. Але треба розуміти, що хедер — це не якась там партачна[25] Талмуд-Тора[26], де своїх дітей вчать різні шлепери[27]. За хедер треба платити, а хто в нашій радянській республіці буде платити за те, щоб його смаркач[28] вивчав Талмуд[29]? Правильно, тільки ворог народу.
Вайсман крокував на півкорпусу попереду, щоб водночас показувати дорогу і мати можливість говорити. Після випитого самогону його мова суттєво збагатилася виразами на їдиш.
— Ой, Климе, ти навіть не уявляєш, скільки серед нашого брата-єврея несвідомих! А їдише фраєрн[30]! Гірко говорити про це, коли розумієш, що єврейський народ дав пролетаріату таких вождів, як Григорій Зинов’єв, на якого зараз названо старий Єлизаветград[31]. Можеш уявити, мій батько працював на фермі його батька Арона Радомисльського, іще коли Герш був мамале цуцик[32].
Клим намагався встигнути за широкими кроками старшого товариша. Бійці сопли за спиною.
— Я вже не кажу за товариша Кагановича та інших гройсе хухем[33] комуністичної партії. А зараз ці люди бережуть свої релігійні забобони, наче шмалц[34]! Ми заборонили їм робити мацу, так що ти думаєш? Вони почали пересилати мацу з-за кордону. У мене на пошті в Пейсах сидить два штінкери[35], які відкривають посилки і шукають там мацу! Уявляєш! Шлімазл[36]! Присилати мацу у посилках!
Що таке маца Клим знав — квадратні млинці, прісні та сухі, і що таке шлімазл, теж знав — так лаявся у конторі на шахті бухгалтер. Тому радо погодився, що посилати мацу у посилках може тільки шлімазл.
Тим часом вулиця зайшла у глухий кут і вперлася у перехняблені ворота, за якими причаїлася темна хата. Колючий дріт, що виконував роль загорожі замість спаленого у пічці паркана, загрозливо хитався на похилих стовпчиках. Вайсман підняв руку. Бійці засопіли Климові у самісіньку потилицю. З-поза воріт не долинало жодного звуку — навіть собака не брехав у темряві.
— Тут, — депеушник обернувся до підлеглих. — Собаку закрили, щоб не видав, що в хату йдуть чужі. Значить, усі в зборі.
— А я би дрючка все-таки взяв, — зауважив один з бійців.
— Бери, — погодився Вайсман, — і стань за хатою, щоб тебе одразу бачили у вікно. Вони не тікають, — пояснив він Климові. — Євреї — гройсе махерн[37], але, побачивши чекіста під вікном, найспритніший махер стає фаталістом.
Він обережно, щоб не рипнула, відчинив хвіртку і пішов уперед. Вікна у хаті були забрані ставнями так, щоб на вулицю не пробивалося навіть дрібки світла. Заховалися — значить, і справді роблять щось незаконне. Радянським людям нема чого ховати від рідної влади.
Вайсман зупинився попід дверима і почекав, поки один з бійців обійде хату з тилу. Щойно той зайняв позицію, він закалатав кулаком у двері.
Навіть через стіни було чутно, що у хаті здійнявся переполох. Там щось зашаруділо і застукало, неначе у мишачому кублі.
— Гевалт[38], — задоволено промимрив Вайсман і ще раз постукав кулаком, тепер уже довше та гучніше.
— Вер?[39] — зсередини почувся жіночий голос.
— Відчиняйте. Державне політичне управління, — несподівано громовим голосом проревів Вайсман, так що, здавалося, навіть хата присіла з переляку.
Зарипіли засуви і двері прочинилися, утворюючи шпаринку для людського ока. Але щойно це відбулося, Вайсман щосили штовхнув стулку ногою. Почувся зойк, щось лунко забряжчало, і двері прочинилися перед представниками радянської влади.
— Біст мешуге?[40] — запитала сухенька стара жінка, яка від поштовху відлетіла до стінки, ледь втримавши свічку у руках.
— Я тобі дам мешуге! — Вайсман подивився на неї суворо з-під форменого кашкета. — Я працівник для особливих доручень ДПУ.
Ці слова, щоправда, не справили на жінку особливого враження — а чи то вона просто розлютилася від вторгнення.
— А ейне пуріц[41] знайшовся! Кучеряве ун[42] кудлате!
— Вер іст? — почувся чоловічий голос із-поза дверей у кімнату, які залишалися щільно зачиненими.
— А їдише жлоб мит совєтіше поц ун мусер[43].
31
Місто Кропивницький раніше називалося Єлизаветград. У часи, про які йдеться, було названо Зинов’євим.