При згадці імені Сталіна декілька людей за звичкою підскочили з місць, б’ючи в долоні, але під поглядом нового очільника одразу завмерли і на м’яких ногах опустилися у крісла.
— У селах відбуваються куркульські бунти! Для їх придушення ДПУ вимушено тримати значні сили у районних відділах із кулеметами і навіть гарматами! Як таке може відбуватися на землі, яка дала Україні таких видатних, таксзать, синів, як Влас Чубар та Григорій Петровський?[2] Я вас питаю?
Усі в залі опустили очі, намагаючись уникнути пильного погляду промовця. Похнюпився і Клим Шпакуватий, хоч аж ніяк не міг вважати себе винним у зриві хлібозаготівлі. Погляд його уперся в чорняві кучері співпрацівника, що сидів скраю, — той теж скрушно хитав головою у такт промовцю. Значить все правильно — якщо ти вливаєшся у колектив, то з першого дня маєш нести колективну відповідальність. А як же іще?
Зі стіни на принишклих працівників держполітуправління з докором дивився плакат із написом: «Чекіст повинен мати гаряче серце, холодну голову і чисті руки». Клим несамохіть оглядів і свої руки — на пальці була пляма від чорнила — слід учорашнього студентського життя. Він обережно кинув погляд на руки кучерявого співпрацівника, несподівано побачив таку саму пляму у нього і миттєво шарпнувся назад, ніби без дозволу підгледів чужу таємницю.
— Але партія, товариші, дає нам нову зброю для боротьби з саботажниками та відкритими ворогами радянської, таксзать, влади. Закон про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення соціалістичної власності відкриває нам нові можливості у роботі. Це зброя, яку нам дав товариш Сталін, і ми не маємо права її тримати, таксзать, у кобурі.
Зі згадкою імені Сталіна знову почалися аплодисменти, спочатку боязкі, але після поблажливого погляду промовця — вже справжні, з вигуками «Хай живе товариш Сталін!». Співробітник попереду розмашисто ляскав заляпаними чорнилом долонями, а Клим спробував перевернути руки так, щоб брудні пальці опинилися знизу. Це було незручно і доброго звуку не виходило, та, на щастя, оратор перервав оплески:
— І ще одна зброя, яку нам дав Генеральний секретар, — начальник відділу ДПУ оминув прізвище Сталіна, щоб зала не зірвалася на довшу овацію. — Паспортизація. Видача паспортів громадянина СРСР. Це не тільки, таксзать, велика робота та відповідальність. Це, товариші, можливість просіяти всіх без винятку громадян через свої пальці, перебрати їх, наче картоплю, помацати кожного, — він кілька разів стиснув пальці, показуючи, як саме буде промацувати громадян. Зал стиха захихотів. — І поставити незборимий заслон куркульському, таксзать, елементу, — ілюструючи міць незборимого заслону, промовець рішуче рубанув долонею повітря, і смішки враз увірвалися. — Вони зараз рвуться до пролетарських міст, не хочуть, бачите, виконувать свій трудовий обов’язок на землі, а хочуть, таксзать, сіяти невдоволення серед робочого класу. Ми не дозволимо їм зірвати перший п’ятирічний план, ми стіною станемо на шляху куркулів та несвідомого селянства!
У залі знову заплескали, але товариш Краукліс знову рукою зупинив аплодисменти:
— Усе це вимагає від нас із вами великої і самовідданої праці. Роботи буде все більше, тому я закликаю вас, товариші, ширше використовувати можливості, надані нам партією та, таксзать, урядом. Не затягувати окремі справи, не займатися бюрократією, а сміливіше передавати їх на розгляд особливих трійок. Без тяганини і, таксзать, крючкотворства. Повторюю: закон — це наша зброя, і використовувати його треба вчасно та швидко, як шаблю у кавалерійській атаці.
Хтось у залі засміявся, посміхнувся й промовець, задоволений своїм порівнянням — образним і водночас дохідливим.
Клим зачаровано дивився на зелені формені сорочки ДПУ й уявляв, що скоро зіллється з цією масою і точно так, як старші товариші, сидітиме в залі під час виступів керівника, а потім застосовуватиме зброю закону, як шаблю в атаці — який чудовий образ! Рука його стиснулася, немовби й справді видобувала шаблю з піхов. За цими думками хлопець мало не пропустив частину промови, яка стосувалася вже безпосередньо його особисто.
— Із розширенням перед нами постає кадрове питання, яке вирішується через мобілізацію кращих представників пролетаріату та студентства до лав ДПУ. І сьогодні я радий, таксзать, вітати у наших лавах молодих товаришів... — Краукліс почав шукати очима мобілізованих. — Де ви там ховаєтеся? Виступайте наперед!
Люди у залі пожвавішали, почали озиратися, щоб побачити, про кого йдеться. Озирнувся і кучерявий співпрацівник, що сидів скраю, і лише тут Клим зрозумів, що викликають його. Серце одразу впало у п’яти, рука, що стискала уявну шаблю закону, беззахисно обвисла, але хтось збоку вже підштовхував уперед, тому ватяні ноги зробили два кроки. Поруч стало п’ятеро так само переляканих мобілізованих у цивільних різношерстих костюмах. Неначе домашні голуби у зграї круків. Десятки пар очей спинилися на хлопчачих невпевнених постатях. Начальник відділу ДПУ поблажливо усміхнувся з трибуни:
— Нічого, звикнете. Не святі, таксзать, горщики ліплять. З кожним із вас я побалакаю окремо. А поки привітаємо нових бійців революції, — і він заплескав у долоні.
Зала підхопила овації, почулися вигуки: «молодці!», «давай!», «не дрейф!», а Клим знову побачив ляпку від чорнила на долоні кучерявого офіцера і зовсім розгубився.
Тим часом промовець на трибуні відпив води зі склянки і підсумував:
— Ласкаво просимо, таксзать, до ДПУ!
Кабінет начальника окружного, а тепер уже обласного відділу ДПУ був, ніби туманом, оповитий димом від цигарок, які безперервно курив господар. Щільні м’які штори на вікнах та біля дверей утворювали присмерк, і тому в очі особливо кидався дим, що клубочився попід конусом настільної лампи.
Клим нерішуче завмер на порозі.
— Шпакуватий? Заходь, не бзди, — підкреслено непарадно, навіть по-хлопськи запросив його Краукліс, почекав, поки хлопець на неслухняних ногах здолає відстань до столу. — Сідай. Студент?
— Так точно, товаришу начальник відділу! — підскочив Клим, навіть не встигнувши торкнутися стільця сідницями.
— Сядь, не стрибай. Називай мене просто товариш Краукліс. Ти поки що не при формі, так що давай, козиряніє одставить.
— Слухаюсь, — Клим упав на жорсткий стілець.
Господар кабінету відкрив сіру теку перед собою і кинув оком по анкеті. Клим побачив власну фотокартку і впізнав свій почерк.
— Значить, студент. Це добре. Бо наш брат пролетарій, звісно, елемент свідомий, лінію партії відчуває, але, таксзать, делікатності йому іноді не вистачає. Гне своє де треба і не треба.
— Так я ж теж... — почав було Клим, але вхопив себе за язик.
— Знаю, що теж. Хлопець юзівський, закваска правильна. Тому тебе сюди і забрали, а не тільки тому, що іспити завалив.
— Товаришу нач... Краукліс! — якось жалібно почав хлопець.
Начальник посміхнувся, задоволений ефектом:
— Я ж попереджав, що ми все знаємо. Так от, Шпакуватий, якщо ти чув, що я говорив з трибуни...
Клим гаряче закивав.
— То маєш розуміти — обставини зараз складні, часу на навчання немає, тому будеш вчитися зразу у справі, таксзать, в бою.
Хлопець відчув, що руки стають гарячими, як на іспитах з механіки. А Краукліс вів далі:
— Ти про СВУ[3] чув?
— Спілка визволення України? Так я на демонстрацію ходив, щоб їх розстріляли. Там іще...
— Я знаю, що там іще, — м’яко поставив його на місце начальник. — Петра Єфремова[4] знаєш?
Щоб не сказати зайвого, Клим просто покрутив головою.
— Ваш, катеринославський. Брат їхнього главаря Єфремова, тільки той Сергій, а цей Петро. Обоє рябоє націоналісти і вражини, Сергій у Києві, а Петро тут усе організовував. Там іще третій брат був, але втік, гадюка.
Хлопець не зводив очей з начальства і читав по губах, передбачаючи кожне наступне слово, поки воно встигало долетіти до нього через стіл. Начальник відділу закурив чергову цигарку просто від недопалка, який кинув до попільнички, так і не загасивши. На кілька секунд обличчя його зникло за клубами диму і було чутно тільки голос.
2
Григорій Петровський, Влас Чубар — одні з організаторів Голодомору і комуністичних репресій в Україні.
3
СВУ — показова справа, сфабрикована ОГПУ УРСР наприкінці 1920-х років проти вигаданої антирадянської організації «Спілка визволення України», до якої включили представників української наукової та церковної інтелігенції. Керівником організації призначили академіка Сергія Єфремова.