15 січня 1972 року відносно Стуса В. С. була обрана міра запобіжного заходу — тримання під вартою, а 22 січня 1972 року йому було пред’явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст. 187—1 КК УРСР.
В зв’язку з тим, що під час попереднього слідства по справі були одержані додаткові докази злочинної діяльності Стуса, пред’явлене йому обвинувачення було замінене і постановою від 30 червня 1972 року він був притягнутий як обвинувачений в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. І КК УРСР.
Зібраними по справі доказами Стус у достатній мірі викривався в тому, що він, на ґрунті антирадянських переконань та невдоволення існуючим в СРСР державним та суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські та наклепницькі документи, що порочать радянський державний і суспільний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі.
Так, в період 1963–1972 років Стус написав і зберігав у себе в квартирі 14 віршів наклепницького змісту, в тому числі вірш «Безпашпортний, закріпачений в селі…», в якому паплюжиться радянський державний і суспільний лад, зводяться наклепи на умови життя радянського народу, зокрема колгоспного селянства.
В період 1965–1972 років виготовив 10 документів антирадянського та наклепницького змісту, серед яких і документ, що починається зі слів: «Існує тільки дві форми…». В виготовлених ним документах порочаться соціалістичні завоювання в нашій країні, ототожнюється радянський лад з гітлерівським режимом, твердиться про начебто існуюче національне гноблення на Україні та порушення соціалістичної законності, робиться спроба «довести» неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі.
У другій половині 60-х років Стус виготовив наклепницького листа, якого адресував Президії Спілки письменників України, в копіях Секретареві ЦК КПУ та редакції журналу «Всесвіт». В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, Стус очорнює радянську дійсність, твердить, що на Україні нібито переслідуються інтелігенція і науковці і що в нашій країні начебто відсутні демократичні свободи.
Зазначений документ був поширений Стусом серед своїх однодумців, а, потрапивши за кордон до ворожих видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався ними в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. В квітні, травні та грудні 1969 року він був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, газетах «Українське слово» в Парижі і «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузство — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».
В 1970 році Стус виготовив саморобну поетичну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди ввійшла значна кількість антирадянських та наклепницьких віршів, в тому числі вірші «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті…» і «Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві зневічене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, СРСР порівнюється з концтабором, наклепницьки твердиться про те, що соціалізм у нашій країні нібито будується на «крові і кістках».
В 1970–1971 роках Стус написав дві ворожі статті під назвами «Феномен доби» і «Зникоме розцвітання», в яких зводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному й культурному будівництві та порочить радянський державний і суспільний лад.
Поряд з цим Стус у 1970 році упорядкував нелегальну збірку під назвою «Зимові дерева», в яку вмістив ряд віршів наклепницького змісту; в листопаді 1971 року написав наклепницького листа до ЦК КПУ та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками…», в грудні 1971 року дав згоду на участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», членами якого була складена «заява», в якій містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад; зберігав у себе вдома два примірники ворожого документа І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація»; саморобну збірку віршів наклепницького змісту М. Холодного «Крик з могили» та документ антирадянського спрямування В. Захарченка під назвою «Дзвінок».