21 листопада І971 року СТУС написав листа до ЦК КП України та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками», в якому наклепницьки змальовує становище в сучасній українській радянській літературі, при цьому всіляко вихваляючи деяких літераторів, які проявили свою ворожість до радянського суспільства, одночасно наводячи наклеп на заходи радянської влади, спрямовані на розвиток радянської літератури та на радянське правосуддя.
В другій половині 1971 року при написанні цього листа ознайомив з його змістом Дзюбу Івана і Сверстюка Євгена. Після передрукування листа на своїй друкарській машинці один примірник передав Світличному Івану, у якого він був вилучений в січні 1972 року.
Тоді ж згаданий документ давав для ознайомлення Селезненку Л.
Три інших примірники цього документу були вилучені під час обшуків у січні 1972 року у Світличної Надії, Дзюби Івана і Плюща Леоніда.
Рукописний текст згаданого листа Стус зберігав у себе до 12 січня 1972 року.
Крім того, цей наклепницький документ потрапив за кордон, про що 14 березня 1972 року було зроблено повідомлення антирадянською радіостанцією «Свобода».
В грудні 1971 року на пропозицію Чорновола дав згоду прийняти участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Членами цього «комітету» була складена заява та довідка про особу Строкатової, в яких вміщуються наклепницькі твердження відносно правосуддя в СРСР.
В період після 1965 року придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 року два примірники антирадянського документа І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» у вигляді машинописного тексту та фоторепродукції, який є пасквілем на радянську дійсність, національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в Радянському Союзі.
В період після 1966 року придбав і зберігав до січня 1972 року машинописний текст так званої «новели» В. Захарченка «Дзвінок». Цей документ має антирадянське спрямування, вмішує наклеп на радянську дійсність, на органи управління та державні установи і спосіб життя радянських людей.
В 1968–1969 роках придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 року саморобну збірку віршів М. Холодного під назвою «Крик з могили», в якій у віршах «Собака», «Дядько має заводи і фабрики…» та багатьох інших автор з антирадянських позицій змальовує радянський лад, життя та побут нашого народу, зводить наклеп на політику КПРС і Радянського уряду.
В грудні 1971 року та в січні 1972 року, перебуваючи на лікуванні в санаторії «Світанок» в м. Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими Мацкевичем П. М., Кислинським В. В. та Сидоровим В. Г. висловлював антирадянські судження.
Викладаючи свої ворожі погляди, в образливій формі висловлювався на адресу засновника Радянської держави, наводив наклеп на радянську демократію, вихваляючи в той же час буржуазну демократію капіталістичних країн, вихваляв українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти радянської влади на Україні, та наводив наклеп на матеріальне становище трудящих нашої країни.
Підсудний Стус, стверджуючи факти виготовлення, зберігання та розповсюдження вищеназваних антирадянських документів, свою вину у проведенні антирадянської агітації, поширенні наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний та суспільний лад, не визнав, пояснивши, що всі наведені вище написані ним вірші та листи і літературні дослідження не містять в собі наклепницьких та антирадянських тверджень, а в основному відображають дійсність і лише в окремих випадках ним допущені у його творах дещо різкі вислови, але без мети підриву і ослаблення Радянської влади, хоч ці вислови об’єктивно в деякій мірі шкідливі, про що він зрозумів в ході судового процесу, однак вони не містять будь-якого складу злочину.
При цьому Стус пояснив, що ці окремі різкі вислови не є його твердими постійними переконаннями, а лише короткочасними думками, що виникали під впливом складних життєвих ситуацій, та, висловивши ці думки на папері в чернетках, він зберігав ці чернетки без будь-якої мети, не маючи на увазі розповсюджувати ці думки.
Однак вина Стуса доведена слідуючими доказами по справі.
Факт написання Стусом і зберігання 14 наклепницьких віршів антирадянського змісту, що починаються словами: «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі…», «Опускаюсь — ніби підіймаюсь…», «Розмова з другом…», «Коли багряніла українська революція»…, «Комуністи — вперед!..», «Режисер із людожерів», «Кубло бандитів…», «Три С — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством…», «Від радості у степ…», «Ви ходили до Петлюри…», стверджується показами обвинуваченого Стуса про те, що він є автором цих віршів, речовими доказами — вилученими під час обшуку аркушами паперу, зошитами, записними книжками, в яких містяться тексти названих віршів (т. І а. с. 16–22, 24–27); протоколами огляду цих речових доказів (т. І, а. с. 34, 46, 48, 53, 55, 57); висновками криміналістичних експертиз про те, що згадані вірші написані власноручно Стусом (т. 2, а. с. 196, 206).