В середині 1970 р. написав листа, що починається словами: «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого до голови Спілки письменників України, секретаря ЦК КП України та Голови Президії Верховної Ради УРСР, використавши в ньому вищезгаданий текст написаного ним документа «Франція — це я». Цей наклепницький документ у вигляді листа також був вміщений до нелегального журналу «Український вісник» № 3 за 1970 рік. В ньому зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС, робиться спроба захищати осіб, що займаються ворожою діяльністю, та висловлюється обурення мірами, спрямованими на припинення антирадянської діяльності цих осіб.
В період після 1965 р. Стус написав документи наклепницького змісту у вигляді листа, адресованого Президії Спілки письменників України і в копіях секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт». В цьому листі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, засуджений зводить наклеп на політику Радянського уряду по відношенню до інтелігенції і науковців, а також на радянську демократію.
В 1968 р. ознайомив з цим документом Сслезненка Л., а в січні 1972 р. машинописний текст цього листа було вилучено у Світличної Н., що мешкає у Києві, та у Гулик С., що мешкає у Львові.
Цей наклепницький документ, потрапивши за кордон до видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. Так, у квітні 1969 р. він був надрукований в журналі «Сучасність» у Мюнхені, в травні 1969 р. — у газеті «Українське слово» в Парижі, в травні 1969 р. і грудні 1970 р. — в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені під тенденційним заголовками «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».
В 1969 р. написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі», в якому з антирадянських позицій наводить наклеп на політику радянської влади по відношенню до творчих працівників. В 1969 р. ознайомив з цим листом Селезненка Л.
Цей документ був розповсюджений і використовувався ворожими елементами як на Україні, так і за кордоном. Так, в січні 1970 р. він був надрукований в нелегальному журналі «Український вісник», № 1, який видавався ворожими елементами на Україні, і в 1971 р. — передрукований у Парижі. В червні 1971 р. цей лист Стуса «Місце в бою чи в розправі» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні 1971 р. — надрукований в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені. Крім того, текст цього документу в січні 1972 р. вилучено у Мешко О. Я., що мешкає у Києві.
В 1970 р. упорядкував нелегальну збірку своїх віршів під назвою «Зимові дерева», в якій вмістив вірші, написані ним в 1963–1970 роках. В неї увійшли такі вірші наклепницького змісту: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку, пити…», «Отак живу як мавпа», «Даждь нам…». «Розмова..», «Балухаті мистецтвознавці!», «Який це час…», «Ідуть три циганки…», «У Мар’’їнці стоять кукурудзи». В цих віршах наводиться наклеп на роботу і життя в колгоспах, на радянську демократію і радянський лад. У тому ж 1970 р. ця збірка Стусом передрукована на друкарській машинці і розповсюджена серед своїх знайомих. Два примірники засуджений передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику — Дзюбі Івану, Світличному Івану, що мешкають у Києві, та Калинець Ірині, що мешкає у Львові. В свою чергу Селезненко Леонід один примірник передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні, а та вивезла за кордон і передала збірку «Зимові дерева» мешканцю Англії — Левицькому. В 1970 р. збірка з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і віддрукована у Англії. Вірш з цієї збірки «Не можу я без посмішки Івана…», крім того, друкувався окремо за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» — № 12 за 1971 р.
При обшуку у Стуса 12 січня 1972 р. вилучено два написаних ним рукописних тексти вірша «У Мар’’їнці стоять кукурудзи», який входить у збірку «Зимові дерева».
В 1970 р. виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди увійшли разом з іншими віршами написані ним антирадянські націоналістичні вірші «Ось вам сонце…», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята», «Сьогодні свято», «В період розгорнутого…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві перекручене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, зводиться наклеп на заходи КПРС і Радянського уряду, спрямовані на святкування 100-річчя з дня народження засновника Радянської держави, на умови життя радянських людей і радянську соціалістичну демократію. Розмноживши цю збірку, розповсюдив її, а також окремі вірші, що увійшли до збірки, серед своїх знайомих. В 1970 р. передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. У тому ж році у себе на квартирі ознайомив Селезненка Леоніда і Калиниченка Івана з віршем «Колеса глухо стукотять…» із збірки «Веселий цвинтар» і на їх прохання дав переписати цей вірш у двох примірниках для їх власного користування.