Визнав Стус і факт написання ним наклепницького листа, адресованого Голові Спілки письменників України, Секретареві і Голові Президії Верховної Ради УРСР, що починається словами: «Кожне нормально організовано суспільство..», в якому використано раніше складений рукопис «Франція — це Я».
Протоколом огляду антирадянського журналу «Український вісник» № 3 за 1970 р. стверджено, що зазначені вище листи вміщені в цей журнал (т. ІІ, а. с. 126–137).
Свідок Селезненко Л. ствердив, що засуджений знайомив його з листом наклепницького змісту, який був спрямований на захист осудженого за антирадянську діяльність Караванського і адресований Президії Спілки письменників України, секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».
Засуджений Стус визнав, що він є автором цього листа. Долученими до справи речовими доказами стверджено, що цей документ був надрукований за кордоном у видавництвах українських буржуазних націоналістів та зберігався у Світличної і Гулик.
Написання Стусом у 1969 р. листа під заголовком «Місце в бою чи розправі», адресованого редакції журналу «Вітчизна» і в копії — редакції газети «Літературна Україна», де зводиться наклеп на відношення Радянського Уряду до працівників літератури; ознайомлення з цим листом Селезненка; друкування його за кордоном у видавництвах українських буржуазних націоналістів; зберігання копії листа Мешко О. Я. стверджено показаннями засудженого, що він автор цього листа, свідка Сєлезненка Л., що Стус знайомив його з текстом листа, фактом вилучення названого документа у Мешко О. Я.
З протоколів огляду літератури, виданої за кордоном, видно, що лист під назвою «Місце в бою чи в розправі» друкувався там у 1971 р. Повідомленням українського радіокомітету стверджено, що ворожою радіостанцією передавався текст статті Стуса «Місце в бою чи в розправі?» в червні 1971 року (т. ІІІ, а. с. 96—100).
Вина Стуса у виготовленні у 1970 р. саморобної нелегальної збірки віршів «Зимові дерева», куди вміщені написані ним у 1968–1970 роках антирадянські наклепницькі вірші «Не можу я без посмішки Івана», «Отак живу як мавпа», «Який це час» і інші і розповсюдження її серед своїх знайомих, стверджена показаннями самого засудженого, що він автор віршів, вміщених у цю збірку, ще він зробив і розмножив що збірку та передав Селезненкові, Дзюбі, Світличному і Калинець. Свідки Селезненко, Дзюба, Світличний і Калинець визнали, що вони одержали від засудженого саморобну збірку його віршів «Зимові дерева». Органами слідства у Дзюби і Селезненка вилучено по одному примірнику цієї збірки (т. IV, а. с. 129, т. V, а. с. 3–4).
З показань свідка Селезненка вбачається, що він один примірник збірки «Зимові дерева» передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні. Коцурова, як це видно з показань на попередньому слідстві, вивезла збірку «Зимові дерева» за кордон і передала мешканцю Англії Левицькому. Пізніше збірка віршів «Зимові дерева» з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і видрукована у Англії.
Протоколом огляду літератури виданої за кордоном, стверджено, що вірш «Не можу я без посмішки Івана» із збірки «Зимові дерева» друкувався окремо в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» № 12 за 1971 рік (т. 3, а. с. 2, 26–27).
Виготовлення Стусом саморобної збірки віршів під назвою «Веселий цвинтар», куди увійшли такі вірші антирадянського змісту, як «Ось вам сонце», «Сьогодні свято», «В період розгорнутого» і інші, розмноження цієї збірки на друкарській машинці і передача по одному примірнику збірки Шабатурі Стефанії і Світличному Івану, стверджено показаннями засудженого, що він є автор згаданої збірки віршів, свідків Шабатури і Світличного, що вони одержали від Стуса по одному примірнику цієї збірки віршів, а також висновком криміналістичної експертизи, що текст збірки «Веселий цвинтар» надрукований на належній засудженому друкарській машинці (т. 2, а. с. 226).
Показаннями свідків Селезненка і Калиниченка стверджено, що Стус читав їм вірша «Колеса глухо стукотять» і дав можливість переписати цього вірша у двох примірниках; під час обшуку у Селезненка вилучено один примірник вірша (т. 4, а. с. 138).
Про те, що Стус у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», та окремо вірші «Колеса глухо стукотять» і «Марко Безсмертний» стверджено фактом вилучення таких під час обшуку 12 січня 1972 р. і висновками криміналістичних експертиз про те, що збірка віршів надрукована на машинці засудженого, а вірш «Колеса глухо стукотять» написаний його рукою.
Вина засудженого в написанні і розповсюдженні наклепницького документа під назвою «Феномен доби», крім його показань, стверджена показаннями свідків Зиновії Франко, Світличного І., Селезненка Л. і Тельнюка С. про те, що Стус є автор зазначеної статті і що він цю статтю давав їм для ознайомлення. З приводу цієї статті свідок Тельнюк мав переписку з засудженим, що стверджено долученими до справи листами. Під час обшуку по одному примірнику статті «Феномен доби» вилучено у Сверстюка і Світличного (т. IV, а. с. 166, т. V, а. с. 69, додаток до справи № 4 а. с. 1—15).