49. Аркуш білого нелінованого паперу стандартного формату з рукописним текстом, виконаним російською мовою, що починається зі слів: «Дорогая Нина Петровна, пожалуйста, не серчайте…» і закінчується словами: «…И от этого настроение еще похуже».
Документ являє собою частину листа, в якому автор (В. Стус) змальовує своє життя в Києві, який у всіх відношеннях начебто «удручающе действует» на нього, повідомляє, що з 7 грудня 1979 року йому встановили «жесткий админнадзор» та про одержання запрошень на роботу в США. За змістом документ листа ідейно-шкідливий.
50. Аркуш білого нелінованого паперу стандартного формату з рукописним текстом, виконаним синім барвником, що починається зі слів: «Дорогий Славку, дякую за телеграму…» і закінчується словами: «…бо підставі були геть мізерні (сугестивні)».
Текст являє собою частину листа, в якому автор (В. Стус) пише, що він «приголомшений Києвом», і сповіщає: «Ти, Стефа і я — оголошені члени неіснуючої цілком паралізованої групи. Контакти з Москвою, хіба телефонні». В цілому за змістом лист ідейно-шкідливий.
51. Аркуш білого нелінованого паперу розміром 13,5 × 18 см з рукописним текстом, виконаним синім барвником, що починається зі слів: «Дорогий Євгене, не май серця, що не пишу…» і закінчується словами: «…А на суд (17–21) не пустили нікого».
Документ являє собою незакінчений лист до Євгена, в якому автор (В. Стус) описує своє враження про Київ, називає його «оригінальним місцем заслання», сповіщає про судовий процес по справі Миколи Горбаля, який, за його словами, став «жертвою свавілля». За змістом документ ідейно-шкідливий.
52. Аркуш білого нелінованого паперу стандартного формату з рукописним текстом, виконаним фіолетовим барвником, що починається зі слів: «Дозвольте, Іване Федоровичу, у ці великорадісні дні…» і закінчується словами: «…Березень 1976 р. Світлана Кириченко… заспокійливі в сто крат Катерина Шевченко».
Документ являє собою лист-звернення до Івана Федоровича (Драча) з нагоди присвоєння йому лауреата Шевченковської премії. Автор (С. Кириченко) дорікає ювіляра за те, що він несе «вірну поетичну службу», коли один із його колишніх побратимів «нині надійно захищений майже сибірськими снігами». В цілому за змістом документ ідейно-шкідливий.
53. Рукописний лист, виконаний синім барвником на двох аркушах білого нелінованого паперу стандартного формату, що починається зі слів: «10.2.80 р. Дорогий Василю! Дістав твого чергового листа…» і закінчується словами: «…Бо все — непевне. Щиро. Василь».
Автор листа (В. Стус) описує своє життя в Києві, де, за його словами, він «ще далі от України, ніж на Колимі», бо «Києва нема. Є пам’ять про в’язнів і засланців». В цілому лист ідейно-шкідливого змісту.
54. Чотири аркуші (подвійні) з учнівського зошита в лінійку, на яких міститься рукописний лист, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..» і закінчується словами: «…хоч то бувало не часто, на жаль». Текст виконано різними почерками. На перших двох аркушах — одним почерком, барвником фіолетового кольору, на 3–4 аркушах — іншим почерком, барвником синього кольору.
З тексту зазначеного листа вбачається, що його автором являється Стус Василь Семенович, який, перебуваючи на засланні в Магаданській області, з 20 серпня по 18 жовтня 1977 року знаходився на лікуванні в Транспортинській лікарні Тенькінського району. З листа також видно, що його було виготовлено після 18 жовтня 1977 року, під час перебування автора на «лікарняному бюлетені».
В листі автор з ворожих нашому суспільстві позицій зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, твердить, що в українського народу начебто «катастрофічне духовне існування», влада нібито «душить» та проводить «репресії українців», а тих, «що виносять на собі найбільший тягар у всіх зачинаннях протестаційних», висилає «за крайокрай».
Поряд з цим в листі зводяться наклепницькі вигадки на національну політику КПРС та братню дружбу українського й російського народів. Так, автор пише: «Шовіністична лють проливається на нас — у першу чергу» і «взагалі в Росії антиукр. дух дуже високий».
Згадуючи свою колишню судимість, автор — Стус зазначає, що він залишився на тих же націоналістичних позиціях і тепер не буде сидіти, «склавши руки», зокрема вказує: «Проте скажу — аби ви знали: в разі арешту я відмовлятимусь вести будь-яку досудову розмову, хай і запихують в божевільню. В разі суду я вимагатиму відкритого судового процесу, представників міжнародних організацій, членів Наглядового комітету, Конгресу світових українців. А не доможуся — оголошу голодівку на весь час суду, не відповідаючи на питання. Моє слово — буде лише останнім. І в ньому я не дам завузити предмету судового обговорення, а називатиму проблему, яку страшно ховають і в суді: стан мого народу, репресії українців, суть т. зв. інтернаціоналізму по-російському і т. д.».