55. Два примірники машинописного тексту, кожен на одному аркуші стандартного формату, що починається зі слів: «Свідомість того…» і закінчується словами: «…Засуджений на довічне життя Василь Стус». По тексту маються виправлення і дописки, виконані фіолетовим барвником. В тексті йдеться про те, що його автора нібито переслідують, не дають йому можливості працювати за фахом. В цілому текст ідейно-шкідливого змісту.
56. Шість аркушів білого паперу стандартного формату з машинописним текстом (не перший примірник), що починається зі слів: «Нещодавно в “Літературній Україні…” і закінчується словами: «…право на життя, на радість праці». Останній аркуш машинопису виконано в двох варіантах. Текст являє собою відповідь на статтю О. Полторацького «Ким опікуються деякі “гуманісти”, надруковану в газеті «Літературна Україна».
В цьому документі автор виступає на захист засудженого за проведення антирадянської агітації та пропаганди С. Караванського, намагається виправдати ворожу діяльність В. Чорновола, М. Осадчого та інших осіб. Поряд з цим зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський і суспільний лад; паплюжить радянську дійсність, стверджує, зокрема, що на Україні нібито переслідуються інтелігенція та науковці, начебто відсутні демократія і свобода, а далі пише: «Чорна сотня культовиків відновила свої погроми ще з середини 1965 р. Упродовж наступного часу були засуджені з політичних мотивів десятки людей — художників, науковців, інженерів, педагогів, студентів…» При цьому автор намагається переконати читача в тому, що в нашій країні нібито знущаються з «соціалістичної законності, правосуддя, демократичних свобод».
57. Три аркуші білого паперу стандартного формату з рукописними чорновими записами, аналогічними за змістом зазначеного вище наклепницького машинописного документа відносно статті О. Полторацького. Записи починаються зі слів: «В зарубіжній психології…» і закінчуються словами: «…на одне слово що лист».
58. Чотири аркуші білого паперу стандартного формату з машинописними текстами віршів без заголовків, що починаються зі слів: «Тагіл. Зима…», «Опівночі, о дванадцятій годині…», «Чого ти ждеш…», «Йде середня людина…», «Я йшов за труною…», «О краю мій…» і «У щастя, кажуть…». Перелічені вірші за своїм змістом ідейно-шкідливі. В них автор тенденційно описує життя радянських людей, в оточуючому його світі бачить лише чорні фарби.
59. Сімнадцять аркушів паперу, з яких сім стандартних і десять з учнівського зошита, з рукописними текстами віршів, виконаних різнокольоровими барвниками та простим олівцем. Вірші без заголовків, починаються зі слів: «Сьогодні — ти…», «Лиш прориваючись крізь ґрати заборон…», «Потоки», «Немає правди на Землі…», «Перед твоїми очима…», «Идут не образумясь…», «Рубікон як мета…», «Сумнів», «О, як тебе збавляє гріх!..», «Отак і жив…», «І що ти скажеш?…», «Загнав коня свого…», «Дякую Господу — чверть перейшла…», «І знов повзуть вози московські…», «І вже коли набридло ждати…», «Все душите, душителі кохані?…», «Але п’яний сміх Котляревського…».
Більшість віршів за своїм змістом ідейно-шкідливі. В них автор викривлено зоображує минуле та сьогодення України, тенденційно описує своє перебування в місцях позбавлення волі. Зокрема, у вірші «Немає правди на Землі…» він пише:
Немає правди на Землі.
Ані у нас, ні на чужині.
І ходить лихо не по лісі —
по Україні…
60. Аркуш білого нелінованого паперу стандартного формату, перегорнутий вдвоє, з рукописним текстом, виконаним зеленим барвником російською та іноземною мовами. Текст являє собою чернетку листа до закордонного кореспондента, якого автор називає «моя любима сестра», і починається зі слів: «М-а Прок-ра СССР 23 окт. у Киев…» та закінчується словами: «…tausend Verzeiheng».
В зазначеному листі автор в чорних фарбах змальовує своє життя після повернення до Києва, згадує про Миколу Горбаля, який нібито «цинично обвинен в изнасиловании». В цілому за своїм змістом документ ідейно-шкідливий.