— Убити його, я справді хотіла б убити його. Я знаю, що це неможливо, та як же він на це заслуговує!
— Чому ж неможливо? — запитав я з певним полегшенням, радіючи, що розмова повернулася до таких зручних тем, як убивство та помста.
— Чому? Що тобі відомо про цю планету, Джиме?
— Нічого. Крім її назви, Стерен-Ґвандра.
— Місцевою говіркою це означає «планета». Місцевим бракує лінгвістичної фантазії. Принаймні тим, хто мешкає тут, у Брастірі. Ця планета, як і багато інших заселених планет, опинилася відрізаною від галактичних зв’язків у роки розпаду. Брастір, цей континент, має обмаль природних ресурсів, а за кілька століть місцеві примудрилися розгубити всі старі технології. Вони такі темні, що більшість із них забула есперанто. Щоправда, не забули торговці: їм доводилося мати справу з прибережним островом. Коли ті галактичні зв’язки було відновлено, тут уже запанував своєрідний сільськогосподарський напівфеодальний лад.
— Як на Спіовенте?
— Не зовсім. Біля самого берега є той клятий великий острів, про який я згадувала — відділений від материка вузькою протокою. Там поклади майже всіх корисних копалин, вугілля й нафти в цій півкулі. Саме тому його було заселено насамперед і тому він процвітав, доки за часів діаспори не прибула друга хвиля іммігрантів. І хоч нікому з новоприбулих не дозволили на ньому оселитися, їм було байдуже: цей континент, повністю відкритий і щедрий, влаштовував усі зацікавлені сторони.
Промисловість і техніка там, на Невенкеблі, а тут — землеробство й лісівництво. Сумніваюся, що в роки розпаду щось змінилося: гадаю, їхні зв’язки лише зміцніли. Саме тому ми ніколи не підберемося до Гарса досить близько, щоб його вбити.
— Я не розумію. Як це стосується його?
— Він на острові. Він недосяжний.
Бібс зітхнула й почала виводити кінчиком пальця кола в калюжці розлитого вина. Я так нічого й не второпав.
— Але ж Гарс — венієць, як ти. Капітан венійського корабля. Чому вони його захищають?
— Тому що він не венієць, ось чому. Корабель придбало військо Невенкебли, а він ним командував. Ми з радістю пристали на їхній план, вони добре платили. У питаннях, пов’язаних із грішми, венійці дуже гнучкі. Але він справді якесь велике цабе в тамтешньому війську. Вони всім там заправляють. Усю ту зброю, яку ми перевозили, було виготовлено на острові. Афера вийшла добра, інопланетних грошей було вдосталь. Але коли флот Ліги підійшов занадто близько, із нами розрахувались і призупинили торгівлю. Дістати його на тому острові просто неможливо.
— Я знайду можливість.
— Сподіваюся. Допоможу тобі всім, чим зможу. Та почнемо з початку, Джиме. Нам доведеться ненадовго залягти на дно, поки нас шукатимуть, і для цього знадобиться чимало арґансів. Скільки їх у тебе?
Вона розклала перед собою вкрадені монети, а я докинув до них свої.
— Замало. Нам потрібна велика сума на хабарі, на безпечний сховок. Я маю контакти: колись продавала дещо одному скупникові краденого. За годящу ціну він може знайти нам прихисток...
— Ні. Завжди уникай злочинних прошарків населення. Це задорого, а представники влади нишпоритимуть там насамперед. Тут є готелі? Дорогі, розкішні готелі?
— Готелів як таких немає. Зате існують остельов, де оселяється панство під час мандрів. Але люди з інших планет ніколи туди не йдуть.
— Іще краще. Ти зможеш вдати із себе місцеву?
— Іреді[4]. Ти теж зміг би, якби доклав трохи зусиль. Тут стільки різних акцентів і діалектів, що ніхто не зверне уваги.
— Ідеально. Тоді треба негайно вкрасти купу грошей, купити дорогий одяг, коштовності та зареєструватися в найкращому остелі. Згода?
— Згода! — Бібс голосно розсміялася та плеснула в долоні. — Присягаюся, Джиме, ти — ковток свіжого повітря на цій смердючій планеті. Мені подобається твій стиль. Але це буде нелегко. Банків тут немає. Уся готівка в лихварів, яких звуть гоґами[5]. Їхні заклади схожі на маленькі форти. Там удосталь охоронців, і завжди з родини самого лихваря, щоб їх не можна було підкупити.
— Звучить непогано. Зазирнемо до одного з них. А тоді, цього самого вечора, ми повернемося та вдеремося до нього.
— Ти це серйозно?
— Як ніколи.
— Я ще не зустрічала таких людей, як ти. Зовні ти схожий на малечу, але справді можеш подбати про себе.
Ця заувага про малечу мені не сподобалась, але я змовчав і постарався не ображатися, доки вона снувала плани.
— Ми візьмемо частину цих арґансів і обміняємо на невенкеблійські монети. Для цього доведеться довго сперечатися з приводу курсу, тож у тебе буде час вивчити обстановку. Балакатиму там я. Ти просто неси гроші й мовчи. Ми спершу роздобудемо тобі кийок особистого охоронця — тоді тебе взагалі не помічатимуть.