— Звісно.
— То роздрукуй їх мені якнайшвидше! Тоді я зможу надіслати флотові Ліги надсвітлове повідомлення з проханням про допомогу.
— Не розумію, нащо мені це робити.
Я зірвався.
— Ти не розумієш!.. Слухай сюди, дебільна ти машино. Я просто прошу інформації, що врятує не одне життя, а ти не розумієш...
— Джиме, мій новий інопланетний друже. Не розлючуйся так швидко. Це погано впливає на тиск. Дай мені, будь ласка, завершити своє твердження. Я збирався додати, що ця інформація непотрібна. Ти вислав надсвітлове повідомлення сам, щойно дістав замаскований під ворона передавач.
РОЗДІЛ 29
— Я вислав надсвітлове повідомлення? — перепитав я. Мої думки незграбно забігали невеличкими колами.
— Так.
— Але... але... але...
Я зупинився, схопив себе за психічний карк і добряче потрусив. Логіка, Джиме, час для логіки.
— У записаному повідомленні від капітана Варода йшлося про те, що для того, щоб вислати надсвітлове повідомлення, мені знадобляться координати.
— Це було відвертою брехнею.
— Слова про те, що це було радіоповідомлення, теж брехня?
— Звісно.
Я заходив уперед-назад, а за мною слідом почав рухатися телевізійний давач. Що відбувається? Чому Варод збрехав мені про сигнал? І де він, якщо його одержав? Якщо він одержав сигнал і не послав свого флоту абощо, то це він муситиме бути відповідальним за вбивства. Ліга такого не полюбляє. Проте Марк може знати, що коїться. Я швидко розвернувся.
— Говори, старезний мозку в коробці! Флот Ліги прибув чи ще в дорозі?
— Вибач, Джиме, я просто не знаю. Останній орбітальний телескоп розрядився багато століть тому. Мені відомо про це не більше, ніж тобі. Я можу лише здогадуватися, що ми дуже далеко від рятівників, на яких ти очікуєш.
Я перестав ходити й раптом відчув неймовірну втому. День мав видатися важким. Я оглянув кімнату.
— У тебе немає старого ящика чи чогось такого, на що можна сісти?
— Ой-йой, щиро прошу вибачення. Я не дуже гостинний господар, еге ж? Розівчився.
Поки він говорив, до кімнати вкотився електричний диван і зупинився позаду мене. Я впав на нього. Марка важко було сприймати як неістоту: він же мав голос і все таке.
— Красно дякую, дуже м’яко.
Я прицмокнув губами, і він зчитав натяк.
— Прошу, влаштовуйся зручно. Може, чогось випити?
— Я б не відмовився. Як ти розумієш, просто для стимуляції мислення.
— Наразі в мене не надто багаті запаси. Є трохи вина, та йому, певно, щонайменше чотириста років. Можна сказати, залізна витримка.
— Ми можемо тільки скуштувати!
Стіл зупинився біля мого ліктя, і я здмухнув із пляшки пил, а тоді активував електронний штопор, який витягнув по-справжньому стародавній корок, не розламавши його. Я налив вина, понюхав і охнув.
— Ніколи... ніколи не нюхав нічого подібного!
На смак вино виявилося ще краще. Усе це нюхання й куштування дещо розрядило атмосферу в психічному плані. Я відчув, що здатен краще розібратися із насущними проблемами.
— Не знаю, котра зараз година, — сказав я.
— До обіцяних страт іще понад шістнадцять годин.
Марк був аж ніяк не дурний. Я надпив вино й перебрав у голові варіанти.
— Я надіслав повідомлення — отже, флот має прямувати сюди. Проте ми не можемо сподіватися на те, що ситуацію врятує їхнє прибуття. Єдиний позитив у всьому цьому — те, що я принаймні знаю, що не стирчатиму на цій планеті вічно. То що я можу зробити для порятунку чиїхось життів? Очевидно ж, що ні ти, ні твої прихильники ІМ і пальцем не поворухнуть.
— Я б так не сказав, Джиме. Просто зараз у місті триває кілька нарад. Люди масово повертаються.
— Вони скоряються? Стають до роботи?
— Аж ніяк. Зараз організовують протест, але його форму ще обговорюють.
— Звідки ти все це знаєш? Шпигуни?
— Не зовсім. Я просто користуюся всіма схемами зв’язку та відстежую всі телефонні дзвінки. Субблоки шукають за мене ключові слова й роблять записи.
— Невенкеблійськими схемами ти теж користуєшся?
— Так. Це дуже цікаво.
— Знаєш тамтешню мову?
— Я знаю всі мови. Усі чотирнадцять тисяч шістсот дванадцять мов.
— J’amen, in ting er і hvert fold siker. Du taller ikke dansk[8].
— Og hvorfor sa ikke det? Dansk er da et smukt, melodisk sprog[9].
Непогано — а я думав, що, крім мене, більше ніхто не чув про данську. Втім про ще одну мову Марк, без сумніву, не чув ніколи. Стародавня мова за назвою латина. Нею розмовляє лиш одне таємне товариство, таке таємне, що я не наважуюся сказати про нього більше.