Выбрать главу

— Nonne cognoscis linguam Latinam?[10]

— Loquarne linguam Latinam?[11] — відверто зарозуміло озвався Марк. — Quid referam in singulorum verborum delectu, in coniunctorum compositione, et structura, in casuum atque temporum discriminatione, in certarum con-cinnitate formularum, in incisorum membrorumque confor-matione, in modulandis circumdictionibus, in elegantiarum cuiusque generis accurata, elaborataque frequentatione quan-tus turn sim et quam purus putas Ciceronianus? Ex qua Cicero mortuus est, meis verbis nihil latinius. Memoria vero libros omnium auctorum latinorum tarn veterum quam recentiorum et neotericorum continet. Voces peregrinae et barbarae quae latinis eloquiis inseruntur, omino mihi notae sunt. Nae tu es baro et balatro, nam ego studeo partes difficiles cognoscere quas scholastici doctores gestant, latebras singulas auxilio mei ipsius cerno. Doctissimi enimvero homines omnino univer-sitatum modernarum me rogant sensus omnium talium verborum[12].

Тут я зміг хіба що роззявити рота, тим часом як він гудів від електронної радості, страшенно пишаючись собою.

— Ти вловив там усі нюанси, Джиме? Оцінив, який я щирий цицероніанець? Ретельний добір кожного слова, побудову структури речень, контраст відмінків і часів, фраз і речень...

І так він розводився ще досить довго. Хвалився. Теревенячи з Марком, я був схильний олюднювати його. Її. Байдуже. Це була не людина, а розумна машина зі здібностями, які значно перевершували все, що я уявляв собі доти. Та як я міг змусити їх працювати?

— Скажи мені, Марку, ти мені допоможеш?

— Чим тільки зможу.

Я знову надпив вино й відчув, як наснажуюся його цілющими та натхненними силами. Спогад. Те, що сталося сьогодні.

— Марку... Я сьогодні побачив, як дезертирували двоє вояків. У місті є інші нещодавно прибулі дезертири?

— Є, і чимало. Загалом сто двадцять один... вибач, сто двадцять двоє. Щойно прибув іще один.

— Хтось із них озброєний?

— Тобто оснащений зброєю? Та всі вони. Всі вони дезертирували з патрулів у місті.

Та чи застосують утікачі свою зброю? А якщо так, то як мені цим скористатися? Почала викристалізовуватись ідея. Зустріти вогонь вогнем. А вони цілком на це здатні. Перевірити ж можна було лише в один спосіб. Я налив собі ще трохи вина й повернувся до електронного господаря.

— Я хотів би, щоб усі дезертири зустрілися зі мною десь у центрі. Зі зброєю. Ти можеш це організувати?

Кілька довгих секунд він мовчав. Шукав способу відступитися від своєї пропозиції? Але я його недооцінив.

— Усе готово, — сказав він. — Ті, хто переховує дезертирів, проведуть їх після настання темряви до спортивного центру. А це дуже близько до місця, обраного для вбивств.

— Ти на крок попереду мене.

— Сподіваюся, що так. Я ж незмірно розумніший за тебе. Отже, позаяк до вашої зустрічі ще кілька годин, чи не відплатиш ти мені за послугу, потеревенивши зі мною? Я тисячу років, якщо не більше, доволі мало стежив за галактичними справами. Як воно там?

День і ранній вечір видалися дивними. Пам’ять у нього, як і належало, виявилася доволі потужною, тож я дізнався дещо цікаве. Та був один факт, якого він не міг мені повідомити, бо народився (був збудований? змонтований?), коли людство вже давно розповсюдилося галактикою.

— Я, як і ти, Джиме, знаю лише міфи та спогади про прадавні часи. Якщо в людства й була рідна планета, якась Багнюка чи Земля, чи ще якось так, то про її місцезнаходження у моїх банках пам’яті відомостей немає.

— Ну, я просто надумав запитати. Але мені, мабуть, уже час іти. Приємно було поспілкуватися.

— Аналогічно. Заходь, коли схочеш.

— Ловлю тебе на слові. Ти не проти вимкнути світло, коли я підіймуся сходами?

— Без проблем. Це місце, як ти можеш здогадатися, непогано автоматизовано.

— Жодних проблем із електропостачанням?

— Присягаюся своєю п’ятою точкою, ні. Найперше почуття, якого я навчився — це потяг до виживання. Електропостачання в місті, запасні генератори, резервний акумулятор, двійко паливних елементів і термоядерний генератор, який можна запустити за десять хвилин. Не тривожся за мене.

— Не буду. Па-па.

Я зійшов довгими сходами нагору, і, коли торкнувся дверей, світло згасло. Потому я відчинив двері, визирнув назовні й не побачив жодного патруля. Тоді широко розчахнув двері та попрямував до Ніб і Штірнера, що чекали на мене, сидячи на лавці.

— А ви не боїтеся, що ворог знайде вас тут після комендантської години?

— То не проблема, — відповів Штірнер. — Дезертирувало так багато бійців, що патрулі неначе скасовано. Усі військові або на базі, або в муніципальній будівлі. А тепер, прошу, розкажи нам. Ти поговорив із Марком Четвертером?

Вони обоє нахилилися вперед у напруженому очікуванні.

— Поговорив із ним і насолодився його гостинністю. А ще в нього залишилося кілька ящиків вина — такого, що ви б і не повірили.

— Я повірив би чому завгодно про Марка Четвертера, — зауважив Штірнер, а Ніб кивнула на знак згоди. — Але мені жаль, що він не порадив тобі, як вирішити проблему вбивств.

вернуться

10

А ти не знаєш латинської мови? (Лат.)

вернуться

11

То мені говорити латинською? (Лат.)

вернуться

12

А коли говоритиму, добираючи кожне слово, укладаючи та вибудовуючи їхні сполучення, належно вживаючи відмінки та часи, впевнено узгоджуючи форми, ладнаючи уступи та фрази, розмірюючи звороти, ретельно та витончено вставляючи різного роду прикраси — яким великим тоді буду, наскільки чистим тоді вважатимеш мене цицероніанцем? Відколи помер Цицерон, нема нічого латинськішого за мої слова. А пам’ять зберігає книги всіх латинських авторів, старих, і новіших та новітніх. Чужоземні та варварські слова, що їх вплітають у латинське красномовство, я прекрасно знаю. А от ти — простак і дурносміх. Я ж бо прагну вивчити трудні теми, якими займаються професори; кожну заковику розбираю самотужки. Оце ж бо найбільші вчені сучасних університетів неодмінно питаються у мене про значення всіх таких слів (лат.).