Дельта між зізнаннями «Я невдаха» і «Я зазнав невдачі» може здаватися незначною, але насправді вона величезна. Багато хто з нас марнує все своє життя, намагаючись видряпатися з болота сорому і дістатися місця, де можна дозволити собі бути недосконалим і повірити в себе.
Знищення — це жахлива доля для книжки, але це потужна метафора невдачі. Сміливість визнати свої помилки, поразки і невдачі та використати ключові знання після осмислення їх у житті, в родинах і на роботі призводить до таких самих результатів, як додавання живильного перегною до ґрунту: вона стимулює ріст і життєву силу. У своїй книжці «Повстання» («The Rise») Сара Льюїс пише: «Слово “невдача” недосконале. Щойно ми починаємо змінювати його, воно припиняє бути таким. Цей термін завжди вислизає з поля нашого зору не тільки тому, що про нього важко думати без здригання, але й тому, що, навіть коли ми готові говорити про це, ми часто називаємо випадок по-іншому — досвідом, що вчить, випробуванням, перетворенням, тільки не статичним терміном “невдача”»80. Невдача може стати корисною, якщо ми готові виявляти цікавість, продемонструвати вразливість і людяність та застосовувати на практиці знання про процес підйому після падіння.
10. Вам доведеться танцювати з тим, хто вас привів
Осмислення сорому, самобутності, критики й ностальгії
Я відгукнулася всім серцем, коли Ендрю порівняв сором із борсанням під скелею. Я точно знала, про що він казав, описуючи безглузді спроби ухвалити рішення, коли застрягаєш в неймовірно темному, важкому і задушливому місці. Відчуваючи сором, ми опиняємося в полоні лімбічної системи мозку[3], яка обмежує наші можливості до «бігти, битися або завмерти». Ці реакції виживання рідко залишають місце для розважливості, саме тому більшість із нас розпачливо вовтузяться під скелею, шукаючи рефлективного полегшення у схованці, звинуваченнях, докорах або в догоджанні іншим людям.
Мене також надихнула готовність Ендрю набити синців, вибираючись з-під скелі, а потім вдатися до дій. Для цього необхідна не лише самосвідомість і вміння розпізнавати емоції, але також готовність і бажання осмислювати події навіть тоді, коли, подібно до Ендрю, ми розуміємо, що процес виборсування з-під скелі спонукає нас відкритися і тому вимагає більшої мужності. Більшість із нас розробила способи перекладати болючі тягарі на інших або тлумити біль, отож, зустрівшись із Ендрю, щоб показати написане про нього, я сказала йому, що в захваті від його свідомості. Він пояснив це вивченням теми сорому і здатністю визнати його наявність.
Його аналогія зі скелею нагадала мені про дві речі. По-перше, про опис другого акту, яким зі мною поділилася Дарла, продюсер з Pixar: «Герой шукає шляхів розв’язання проблеми. До кульмінації він розуміє, як найкраще її вирішити. Цей акт містить “мить найбільшої кризи”». По-друге, про один період мого життя, коли я намагалася діяти з позиції сорому. Це досконала повчальна історія про небезпеку ухвалення рішень під скелею. Я хочу поділитися нею з вами з кількох причин. По-перше, хоч ми й не можемо повернутися назад і змінити минуле, ми можемо отримати користь, розмірковуючи про деякі минулі падіння і розглядаючи їх крізь призму практики підйому після падіння. У цьому випадку я змогла озирнутися назад і побачити, де саме сила сорому і страху змогла притлумити мою цікавість.
Ця історія також показує, як виклад думок на папері може стати надзвичайно потужним інструментом розкриття історій, які ми складаємо. Коли я у вихорі бурхливих емоцій пишу свою БПЧ у формі листа або просто фантазую про те, що хотіла б комусь сказати, це допомагає мені зрозуміти історію. Як я вже згадувала у розділі 3 («Визнання історій»), у процесі дослідження я з’ясувала важливість письмового викладу й оповіді, але саме ця історія пояснила мені все докладно. Приємно знати про певну конструктивну користь усіх цих уявних розмов і планів помсти, які я прокручую в голові, поки не засну.
3
Лімбічна система мозку — сукупність структур головного мозку, що бере участь у регуляції функцій внутрішніх органів, нюху, емоцій, сну тощо.