Під оплески, які тоді вибухнули в залі, увінчавши красномовну промову Катальдо Склáфані, він схопивсь на ноги і разом з усіма іншими, хоч-не-хоч теж пішов потиснути руку промовцеві.
Але Ліно Апес, із сократівською усмішкою на вустах і в очах, голосно запитав зі свого місця:
— Панове, і який же з цього висновок?
Здавалося, що все скінчилося — завдання було виконано, і всі відчули полегкість, ніби з них звалився великий тягар. На репліку Апеса всі перезирнулися, здивовані й розчаровані, і понуро повернулися на свої місця.
— Природа, панове, — повів далі Ліно Апес, тільки-но побачив, що вони сіли, — природа, у своїй вічності, висновків може не робити, ба навіть не може їх робити, бо якщо вона дійде якогось висновку, то це вже кінець. Але людина так не може, вона мусить зробити якийсь висновок або принаймні повірити, що дійшла якогось висновку! Ну ж бо, панове, якого висновку дійдемо ми? Ми ж люди, і прийшли сюди саме для цього. Але я бачу по ваших очах, що вам зовсім не хочеться робити висновки, хоч ви не вічні! Ви приїхали сюди. Багато хто з вас продовжить свій шлях до Реджо-Емілії. Тим, хто приїхав сюди, до Рима, вперше, є на що подивитися, а часу обмаль. Вибачте, що я так говорю: ви знаєте, що я звик прискіпуватися до дрібниць, і говорю те, що думаю. Я мало вірю у висновки людей, які певної миті, озираючись назад, розглядаючи свої вчинки і свої дні, гірко хитають головою і визнають: «Так, ми розбагатіли», або: «Так, ми зробили те чи те — але до чого ми врешті дійшли?» Якщо бути щирим, то ми, по суті, ніколи ні до чого не доходимо, бо перебуваємо у вічній природі. Але це не означає, що ми тут сьогодні, з огляду на теперішній момент, не повинні дійти якогось, нехай навіть ілюзорного висновку. Кажу вам: без цього ніяк, бо інакше робітники міст, сіл і сірчаних родовищ дійдуть до цього самі, без вашого грамотного керівництва і без вашої згоди. І замість впорядкованого, обдуманого, безпечного руху настане сліпе сум'яття і лютий хаос. Наслідки? Панове, наслідки звикли передбачати ті, хто не народився для дії. Вважаєте, що нині є підстави діяти? Варто подумати про шляхи і засоби. Уся Сицилія нині без озброєних гарнізонів. Три-чотири сотні піхотинців у ролі опереткових жандармів з'являються нині тут, завтра там — де є потреба. А проти них, як ви кажете, може виступити ціла згуртована армія трудівників. Вам навіть не потрібно її озброювати, досить роззброїти тих кількох солдатиків, і ви залишаєтеся господарями на цьому полі. Ні? Кажете, ні? Зачекайте! Дозвольте мені сказати… Господи Боже, до чогось дійти!
Але більше нічого сказати він не зміг. Як жаби, що тихо лупають очима на краю болота, і якщо одна з них відділиться від решти і шубовсне в воду, то всі інші, по двоє і по троє, теж пірнають туди з виляском, так і слухачі, спочатку зачаровані дотепною промовою Апеса, почали по двоє і по троє перебивати його, і майже відразу між прихильниками і супротивниками з усіх боків розгорілася бурхлива суперечка.