Такі-от думки, спогади та плани крутилися в його голові, поки Каполіно їхав з Джірдженті до Колімбетри. Але вони не викликали в ньому ні тривоги, ні запалу. Навпаки, він відчував якусь нудотну байдужність, ніби життя застигло в ньому; він усвідомлював, що мститься за щось, що залишилося позаду в часі, щось безповоротне і вже мертве в його серці, і помста не дасть йому ні радості, ні сподівань на майбутнє. Він мстився за того чоловіка, якому колись відмовила Аделаїда Сальво; але чи був він тепер тим чоловіком? Стільки всього не повинно було статися, але, на жаль, сталося, і мертвий тягар тих речей він відчував у собі, у своєму серці, що позбавляло його будь-якої радості від помсти. І саме завдяки всім цим мертвим речам помста вдавалася йому так легко. Ось чому він відчував цю нудотну байдужність. Ніколетта Спото давала йому певну полегкість, пом'якшувала огиду від його приниженого становища, для неї і з нею він міг не соромитися своєї ницості… Але підняти тепер новий скандал, завдати образи такій людині, як дон Іпполіто Лаурентано, заради Аделаїди Сальво… Зрештою, дон Іпполіто, можливо, теж зітхне з полегкістю, позбувшись такої дружини! У першу мить його самолюбство трохи постраждає, але буде не так вже й погано, якщо він, вродливий, шляхетний, багатий улюбленець долі, який міг собі дозволити насолоду і задоволення завжди ходити з високо піднятим чолом, тепер, у кінці життя, мимохідь отримає ляпаса від його, Каполіно, руки.
Тільки-но він прибув на віллу, стався ще один сприятливий збіг, справді несподіваний, який дещо його збентежив. Дон Іпполіто, з одного боку, обурений недовірою єпископа, а з другого — геть розчарований відповіддю Ландо — вона надійшла йому напередодні ввечері з Палермо — щодо можливості досягти угоди з клерикальною партією, як і в багатьох інших випадках, коли він потребував розради, знайшов потіху в культивуванні пам'яті про давнину, заглибившись у роботу над давно розпочатим твором про топографію Акраганта.
Як щодо акрополя, так і в питанні акрагантійського емпорію[77], він виступив проти всіх давніх і нових топографів, які розташовували його в гирлі Гіпсасу. Він стверджував, що там було лише місце висадження і що емпорій, справжній емпорій Акраганта, як це було в інших давньогрецьких містах, що не розташовувались на самому узбережжі моря, лежав віддалік, у якійсь бухті, де кораблям можна було гарантувати безпечний притулок: для Афін таким місцем був Пірей, для грецької Мегари — Нісея, для сицилійської Мегари — Ксіфоній. Яка ж бухта була найближчою до Акраганта? Так звана Кала-делла-Юнка, між Пунта-Б'янкою і Пунта-дель-Пільєре.
Там, у Кала-делла-Юнка, напевно, і розміщувався акрагантійський емпорій.
Такого висновку він дійшов за допомогою давньої збірки житійних сказань про святу Аґріппіну. І він був вельми задоволений, що знайшов спосіб вставити в суху топографічну дискусію сторінку з описом подорожі трьох дів — Васси, Павли й Агатоніки, які морем привезли з Рима тіло святої, що померла мученицькою смертю за правління імператора Валеріана. Не було жодних сумнівів, що три діви висадилися з тілом святої на акрагантійському березі, у місці, грецькою званому Літос, а латиною — Петра, яке сьогодні відоме як Петра-Пателла, або Пунта-Б'янка. Так от, у стародавньому житії святих можна прочитати, що саме в момент висадження трьох дів, з монастиря Святого Стефана в селі Tip, що стояв неподалік від емпорію, виходив один монах, який прямував до Акраганта; він зупинився, приваблений приємним запахом, що виточувало тіло святої, а тоді побіг до міста, щоб сповістити про це чудо єпископа святого Григорія. Якщо, як стверджували давні й нові топографи, емпорій був розташований у гирлі Гіпсасу, а отже, там же був і вікус[78] Tip та монастир Святого Стефана, то як монах, який вирушив до Акраганта, міг натрапити на трьох дів, що висадилися з тілом святої мучениці в Пунта-Б'янці? Це було абсолютно неможливо. Монастир Святого Стефана в Тірі мав бути саме там, біля Пунта-Б'янки, і там же мав бути й емпорій. І найпереконливішим доказом цього була назва цього села, що збігалася з назвою великого фінікійського міста: Tip. Цю назву, імовірно, дали карфагеняни в часи своєї активної торгівлі з акрагантійцями — напевне, тому, що біля села височіла якась гора: tur, власне, по-фінікійськи означає «гора». Чи була якась гора біля гирла Гіпсасу? Ні; гора з промовистою назвою Монте-Гранде, тобто Велика Гора, розташована там, біля Пунта-Б'янки, і височить над бухтою Кала-делла-Юнка.
77
Короткочасна торговельна стоянка, що її організовували купці на території іншої країни.