— А, так, так… — намагався вставити своє слово Каполіно, чухаючи пальцем потилицю.
Дон Козмо, який переважно відмовчувався, але тепер, коли заторкнуто було єдину чутливу його клавішу, не зміг стриматися:
— Тільки дмухніть — і все розвалиться, бо всередині немає нічого: що більша й урочистіша будівля, то гнітючіша порожнеча.
Каполіно весь напружився, ворушачи мізками; пристрасть, з якою говорив дон Козмо, спонукала його відповісти, заперечити; він чекав паузи, і, коли вона настала, у нього вирвалось:
— Але…
— Та ні, нічого! Облишмо це! — відрізав дон Козмо, поклавши руку на плече Каполіно. — Це все дурниці, шановний адвокате!
На щастя, цієї миті на галявині, що простяглася перед віллою з боку виноградника і моря, Мауро Мортара своїм звичним покликом — гулі, гулі, гулі — почав прикликати незліченних голубів, яких він годував двічі на день.
Дон Козмо і Каполіно вийшли на балкон. Нінí також вихилився з-за поручнів останнього балкона в кінці, щоб подивитися, а потім з тераси почали визирати слуги, покоївки та шпалерники.
Серед цього білого шумовиння крил щоразу зчинялася страшенна бійка, бо порція гороху вже давно залишалася незмінною, а голуби сильно розмножилися і тепер розселилися, майже здичавівши, по цілому маєтку та всіх сусідніх околицях. Вони знали час годування й пунктуально зліталися звідусіль густими зграями. Туркочучи від нетерпіння, птахи безладно заполонювали дахи вілли, сільських хат, повіток, голубників, шпихлірів[16], винотоків та льохів, і, якщо Мауро трохи спізнювався, забувшись або занурившись у спогади, з дахів здіймався великий гурт і летів кликати його до дверей добре всім знайомої кімнати на нижньому поверсі; гурт цей поступово перетворювався на стовпище, і незабаром вся галявина гуділа від крил і туркотання, а в повітрі стільки ж інших птахів насилу трималися в повітрі, не знаючи, де приземлитися.
Дон Козмо з прикрістю подумав, що того дня Мауро на обід не прийде — про це він повідомив йому напередодні ввечері:
— Це востаннє, коли я з вами обідаю. Мусите зрозуміти, що я ніколи не сяду за стіл разом з Фламініо Сальво.
Тепер він стояв посеред своїх голубів, насупившись й опустивши голову. Каполіно розглядав його з балкона, наче рідкісного звіра.
— Піду привітаюсь з ним? — тихо спитав він у дона Козмо.
Той заперечливо махнув рукою.
— Чистий тобі ведмідь, правда? — додав Каполіно. — Але який колоритний!
— Ведмідь, — повторив дон Козмо, покидаючи балкон.
Увійшовши до їдальні в іншому крилі, яку вже багато оздобили шпалерники, Каполіно знову спробував «промацати пульс» дона Козмо у відомому питанні. Він подбав про те, щоб не повторяти своєї помилки й не зачіпати з ним теми філософських книжок.
Дон Козмо занурився в захоплене споглядання кімнати — її було годі впізнати.
— Та це чисте диво! — вигукнув він, плескаючи Нінí Де Вінчентіса долонею по плечі. — Мені здається, ніби я в Колімбетрі!
Каполіно миттєво підхопив м'яч у повітрі:
— То ви не були в Колімбетрі багато років, правда?
Дон Козмо якийсь час постояв замислившись.
— Років десять.
Та й застиг, не додавши більше нічого. Але Каполіно вже закріпив свій гачок, сподіваючись видобути щось з нього:
— Відколи там померла ваша братова, правда?
— Еге ж, — коротко відказав Лаурентано.
Каполіно зітхнув:
— Донна Тереза Монтальто… що за жінка! як шкода! Справжня дама на давній взірець!
І після насиченої вдаваним жалем паузи знову зітхнув, але вже по-іншому:
— Овва! На кращих зупинивши вибір свій, смерть першими хапає їх мерщій![17]
Донна Сара Алаїмо, економка, яка в цей час прислуговувала за столом, запрагла вивищитися в очах гостей, на мить забувши про своє негідне становище служниці, тому піддалася спокусі втрутитись і сором'язливо, з млявим смішком зітхнула:
— Метастазіо![18]
Нінí здивовано глянув на неї; дон Козмо відкрив рота, щоб видати свій особливий сміх, який складався з трьох насичених, понурих і глибоких вигуків — хо! хо! хо! Але Каполіно, побачивши, що йому ось-ось потовчуть яйця в кошику і все зіпсують, роздратовано заперечив:
— Леопарді, це ж Леопарді…
— Петрарка, це Петрарка, вибачте, шановний адвокате! — запротестував дон Козмо, розводячи руками. — Спитайте в Нінí!