[26] разом з Гарібальді у похід задля визволення Сицилії, загинув у запеклій битві під Мілаццо. І в той момент Бог не забажав власкавитися до неї і не забрав у неї розум! І їй довелося живовидячки відчути, як її розтерзане, смертельно уражене серце дружини лине, стікаючи кров'ю, з далекої Сицилії до юного сина, що й далі воював, залишившись без батькової опіки. У Турині для неї зібрали деякі кошти, і з двома сиротами, Джуліо та Анною, які там народилися, жінка повернулася на Сицилію, на свою вже визволену батьківщину. Але повернулась донна Катаріна — посеред загальних радощів — вдовою в жалобі і ще нещаснішою, ніж була, коли виїжджала з двома дітьми, також вбраними у чорне. Роберто вже увійшов до Неаполя разом з Гарібальді і тепер бився під Казертою поряд з Мауро Мортарою. Її прихистила у себе сім'я Алаїмо, бідні родичі Стефано Ауріті. Її брат Іпполіто, який тепер сховався в Колімбетрі, знову запропонував їй допомогу; і вона знову з такою ж зневагою відмовилася від неї, здивувавши і занепокоївши родину Алаїмо, у якої вона жила. Бідолашні люди, з убогим розумом і серцем, скільки прикрощів вони їй завдали! Їй доводилося стерегтися їх, як запеклих ворогів її гідності, якої вони не розуміли; ці людці були цілком здатні тайкома просити і приймати допомогу, від якої вона відмовлялася, адже їх не вдовольняла робота, що її вона виконувала вдома, і ті гроші, які вона заробляла на стороні, щоб відшкодувати той невеликий клопіт, який вона їм справляла. З поверненням Роберто, якого вся округа зустрічала в нестямній радості, донна Катаріна трохи оговталася від того жахливого пригнічення. Досі, коли вона згадує той день і ту мить, її нещасне тіло пронизує дрож. Ах, з якою радістю, з яким напливом любові й болю притискала вона до грудей свого синочка, цього юного героя в червоній сорочці, який повертався сам, без батька, і якого народ тріумфально ніс на руках! Тимчасовий уряд виділив їй щомісячну субсидію, а Роберто — більше зробити для нього не було змоги через його вік — отримав стипендію в Палермо. Через кілька років Роберто втратив цю стипендію, коли пішов за Гарібальді завойовувати Рим. Але потокові юнацької крові, який мав би відновити виснажені вени Рима, уряд протиставив в Аспромонте[27] запруду з такого ж юнацтва, як і вони; і Роберто, разом з іншими, схопили й ув'язнили спочатку в Ла-Спеції, а потім у форті Монтератті в Ґенуї. Звільнившись, він ненадовго повернувся до навчання. У 1866 році він знову пішов за Гарібальді. Лише у 1871 році він отримав диплом правника й одразу ж подався до Рима, щоб після усіх цих бурхливих подій заробляти собі на життя та життя своєї сім'ї. Через кілька років до нього приїхав його брат Джуліо. Анна вже знайшла собі в Джірдженті чоловіка, і донна Катеріна — вона чекала, коли Роберто влаштується у Римі й забезпечить собі майбутнє, гідне його минулого, і нарешті утішить її після всіх негараздів, які вона пережила, і розчарувань, від яких вона страждала найбільше, — перебралася жити в будинок свого зятя Мікеле Дель Ре. Смерть зятя через три роки, горе доньки, злидні, які знов насунули на них, так і не змогли вирвати її з іще глибшої й похмурішої зневіри, у яку вона впала. Її син, син, від якого вона так багато очікувала, її Роберто геть загубився в бурхливій метушні нового життя в третій Столиці, посеред непристойної штовханини багатьох людей, що гризлися між собою, вимагаючи нагород, вихоплюючи собі почесті й підтримку! Вважаючи те, що він зробив для своєї країни, своїм обов'язком, Роберто не хотів і не знав, як здобути собі якесь відшкодування; він, можливо, сподівався і очікував, що його друзі, його товариші згадають про нього, такого скромного і сповненого гідності. А відтак, мабуть, його здолала огида, і він відійшов від усього. А тим часом у Сицилії зазнали краху всі ілюзії, вся палка віра, яка була запалила її до повстання. Бідний острів… З ним повелися, як із завойованою землею! Бідні остров'яни… З ними повелися, як із варварами, яких треба цивілізувати! І цивілізувати їх прийшли люди з континенту: насунула нова солдатня, ганебна зграя під командуванням того відступника, угорського полковника Ебергардта, який вперше прибув на Сицилію разом з Гарібальді, а потім був серед тих, хто стріляв у нього під Аспромонте; там був і той палій, миршавий савойський лейтенантик Дюпюї; сюди посунули всі покидьки бюрократії; почалися сварки, дуелі і дикі сцени; а потім — доба префектури Джакомо Медічі, військові трибунали, крадіжки, вбивства і грабежі, замислені й здійснені новою поліцією від імені королівського уряду; підробка та розкрадання документів, ганебні політичні процеси — усе це були результати правління першого уряду парламентської Правиці! А потім до влади прийшла Лівиця, і вона теж почала в Сицилії з надзвичайних заходів; ширилася узурпація, шарлатанство, здирство, ганебні підкупи, скандальне розбазарювання державних грошей; префекти, поліційні чиновники, судді були поставлені на службу міністерським депутатам; нормою стало безсоромне лизоблюдство і шахрайство на виборах, марнування коштів і принизливе підлабузництво; гноблення переможених і трударів підтримував і захищав закон, гарантуючи безкарність гнобителів…
вернуться
Район Ґенуї, звідки в 1860 році відпливла Тисяча Гарібальді, прямуючи до Сицилії. Тепер на честь цієї події називається «Кварто Тисячі» (Quarto dei Mille).
вернуться
Битва при Аспромонте: у 1862 році, біля гори Аспромонте, що в Південній Італії, армія добровольців Джузеппе Гарібальді зазнала нападу з боку італійської армії. Це сталося під час маршу із Сицилії до Рима, столиці Папської держави, яку армія Гарібальді мала намір приєднати до новоствореного Італійського королівства. Причиною було те, що король Віктор Емануїл II не хотів конфлікту з Францією, яка була проти приєднання Папської області до Італії. У бою Гарібальді був поранений і потрапив у полон.