Принаймні перед Богом всі ми повинні бути рівні! Усі, крім князя, — це само собою зрозуміло. Але хіба він, Шаралла, скаржиться не тому, що хоче особливої уваги і прагне, щоб його ставили вище від інших, щоб в очах Бога він відрізнявся від своїх підлеглих? Отож у цих його претензій, які, на перший погляд, здавалися слушними, були роги, диявольські роги і хвіст. Отак-от дон Іллюмінато Лаґайпа заткнув Шараллі рота.
І Шаралла зітхнув.
А тимчасом справжньою диявольською спокусою для всіх тих вартівників, яким судилося стояти зовні, була та оголена статуя, що височіла перед каплицею. Поки їхні вуста читали молитви, очі їхні просто не могли не грішити, мимоволі дивлячись на цю наготу, яку Його Ясновельможність князь, такий побожний, не повинен був так виставляти напоказ! Ох, проклята! Вона здавалася живою, авжеж… Бідні служниці щоразу опускали очі, проходячи мимо; і той лицемір, дон Іллюмінато, теж опускав їх!
Тим часом чудові форми обезголовленої богині квітли й сміялись, виринувши з далекого минулого, народжені різцем грецького митця, якому було невтямки, що його витвір житиме так довго і заговорить диявольською мовою до неотесаного люду, ставши прикрасою притвору серед вазонів з лаврами та пальмами.
По закінченні меси вояки охоронної сотні вишикувались обабіч проходу, поки князь ішов повз них, прямуючи до Музею.
Так називалися зали на нижньому поверсі по той бік притвору, де серед високих тепличних рослин зберігалися старовинні предмети неоціненної вартості: статуї, саркофаги, вази і плити з написами, розкопані в Колімбетрі; багато років тому дон Іпполіто описав їх у своїх «Спогадах про Акрагант» разом з дорогоцінною колекцією медалей, виставленою нагорі, у салоні вілли.
Знаменита стародавня акрагантійська Колімбетра[28] насправді була розташована набагато далі, у найнижчій точці плато, де з'єднуються три невеликі долини і розступаються скелі, а лінія стрімкого хребта, на якому стоять храми, переривається широкою западиною. У цьому місці, відомому тепер як Нижнє абатство, через сто років після заснування міста акрагантійці викопали рибний ставок — велику водойму, яка простягалась аж до Гіпсасу і дамба якої разом з річкою була частиною укріплення міста.
Дон Іпполіто назвав свій маєток Колімбетра, бо там, у західній його частині, він теж звелів викопати ставок, що його взимку наповнював маленький струмочок, який протікав під Бонамороне, а влітку — норія[29], скрипуче колесо якої зранку до вечора обертала сліпа кобила. Навколо ставка був чудовий гай з апельсиновими та гранатовими деревами.
Дон Іпполіто звик проводити в Музеї цілий ранок, занурившись у пристрасне й безнастанне вивчення акрагантійських старожитностей. Тепер він у новій своїй праці збирався описати історичну топографію стародавнього міста, проводячи довгі й копіткі дослідження на місцях, адже його Колімбетра простягалася саме там, де колись було серце грецького Акраганта.
Біля одного з великих вікон другої зали, завішеного рожевими фіранками, стояло масивне різьблене бюрко; але дон Іпполіто майже завжди укладав свої праці в умі, прогулюючись кімнатами; він на старомодний манір будував два-три солідні розгалужені речення, вживаючи такі слова, як понеже і ажеби, а потім брався занотовувати їх на великих аркушах, приготованих на бюрку, часто навіть не сідаючи. Погладжуючи однією рукою на підборідді свою величаву бороду, яка все ще зберігала натяк, сливе спогад про свій давнішній золотисто-русявий відтінок, він, високий, гарний, все ще вродливий, попри вік і лисину, зупинявсь перед тією чи тією пам'яткою, немов прагнучи прочитати своїми ясними восковими очима під насупленими бровами якийсь напис або роздивитись символічні фігури на старовинній вазі. Іноді він навіть починав жестикулювати або розтуляв свої ідеальні, по-юнацькому свіжі губи в легкій задоволеній усмішці, якщо йому здавалося, що він знайшов вирішальний, переможний аргумент проти попередніх топографів.
Того дня на бюрку лежав том грецького тексту історій Полібія, книга IX, розділ 27, розгорнутий на тій сторінці, де є згадка про акрагантійський акрополь.
Уже кілька місяців дон Іпполіто трудився над дуже серйозною проблемою, пов'язаною з розташуванням цього акрополя.
— Не заважатиму? — запитав, вклонившись на порозі другої зали, дон Іллюмінато Лаґайпа, який уже зняв із себе облачення і спожив свій звичний сніданок з гарячого шоколаду та печива.
28
Старовинний сад у Долині Храмів, у центрі якого колись був мальовничий ставок; був розбитий в Аґрідженто ще в давньогрецькі часи.