— Зрештою, — провадив далі він, — на Ауріті в наших краях більше ніхто не зважає. Він не бував тут вже близько двадцяти років…
— Однак друзі у нього тут є… — стримано заперечив Лаґайпа, — так-так… певною симпатією, схоже, він тут користується…
— Симпатія в наш час нічого не варта, — різко відповів дон Іпполіто. — Вона ніщо супроти інтересів!
З цими словами він взяв з бюрка том «Історій» Полібія, що лежав там, і відрухово[32] підніс його до очей. Очі відразу ж знайшли уривок, стільки разів перечитаний і вистражданий, про суперечки навколо цього благословенного акрополя. Він відірвався від розмови, перечитав уривок ще раз, його розум уже знов сповнився суперечкою, яка його непокоїла; тоді зітхнув, згорнув книгу, заклавши всередину вказівний палець, і сказав, тримаючи її за спиною:
— Коротко кажучи, треба перемогти, доне Іллюмінато! Он дивіться: зараз проти мене ціла армія німецьких вчених, топографів та істориків, старих і нових з яких завгодно країн, ще й народна традиція, але я не здаюся. Поле битви тут. Тут я й чекаю на них!
Він показав йому книгу, постукуючи кісточками пальців по сторінці:
— Як би ви переклали ці слова: kat'autàs tàs derinàs anatolàs?
Бідолашного дона Іллюмінато Лаґайпу так вразили ці чотири às, às, às, às, наче йому раптом врізали чотири ляпаси, і він немов закам'янів. Він подумав, що не заслуговує на таке поводження.
Дон Іпполіто посміхнувся, а тоді, взявши його під руку, додав:
— Ходімо зі мною. Я поясню коротко, про що йдеться.
Вони вийшли на широкий майданчик перед віллою, звернули трохи праворуч, а потім, повернувшись спиною, князь показав священникові велику ділянку землі за будинком, на крутому схилі, увінчану вгорі самотнім пагорком рудуватого кольору, спадистим по всьому периметру.
— Оце пагорб акрополя, правда? — сказав він. — Он там, нагорі, наша знаменита Рупе Атенеа[33]. Що ж, добре. Полібій каже: «Верхня частина (цитадель, тобто акрополь) височить над містом (увага!), з того боку, де сходить сонце влітку». А тепер скажіть мені: де сходить сонце влітку? Може, з-за пагорба, на якому стоїть Джірдженті? Ні! Воно сходить там, з-за Рупе. А отже, акрополь міг бути тільки там, а не над сьогоднішнім Джірдженті, як вважають ці німецькі мудрагелі. Пагорб Джірдженті був розташований поза периметром стародавніх мурів. І я доведу це… доведу! Якщо хочуть, хай розташовують там Камік… палац Кокала… Омфак[34]… що завгодно… але не акрополь.
Дон Іпполіто махнув рукою, немов відсуваючи вбік Джірдженті, яке на мить майнуло десь далеко вгорі, ліворуч від Рупе, розташованої нижче.
— Там, — вів далі він, знову вказуючи на Рупе Атенеа і сповнюючись запалом, — розташований чудовий спостережний пункт і храм — не акрополь, а святиня божеств-покровителів. Ґеллій, тремтячи від гніву й обурення, піднявся до храму богині Афіни, присвяченого також Юпітеру Атабірію, і підпалив його, щоб запобігти його оскверненню. Після восьми місяців облоги акрагантійці, виснажені голодом, гнані жахом і смертю, покинувши старих, дітей і хворих, втекли під захист сиракузянина Дафнея до воріт Ґели. Вісімсот кампанійців відступили з пагорба; легкодухий Дексіпп втік у безпечне місце; будь-який опір тепер марний. Тільки Ґеллій не утік! Він сподівається, що врятує собі життя завдяки вірі, і спускається до святилища Афіни. Розвалено мури, зруйновано чудові будівлі, ціле місто горить внизу; а він, дивлячись униз на жахливу пожежу, що затуляє похоронною завісою з полум'я і диму краєвид моря, жадає згоріти у вогні богині.
— Чудовий, незрівнянний опис! — вигукнув Лаґайпа, витріщивши очі.
34
Камік — головне сіканське місто на Сицилії; Кокал — персонаж давньогрецької міфології, сицилійський цар, до якого після загибелі Ікара прибув Дедал, цар Каміка і сіканів, керував Сицилією після знищення циклопів; Омфак — стародавнє сіканське місто на Сицилії.